Я звинувачую сліпих:
Ви не побачили Шевченка.
За не почуту мить натхнення
Я звинувачую глухих.
Я звинувачую німих
За їх бездійність, безнадійність.
Не краще дати їм снодійне,
Бо користі нема від них?
Я звинувачую дурних:
Мети митця не зрозуміли.
Їм ні до чого нема діла,
Окрім страждань людей простих.
Я звинувачую сміливих,
Бо ви з'явились надто пізно.
Батіг впивався в спину злісно.
Він під прицілом слів лайливих.
Я звинувачую не тих,
Хто хворий розумом і тілом.
Я звинуватити хотіла
Душею хворих і лихих.
За це пробач всіх нас, пробач;
Молю тебе, о майстре слова!
Жива твоя казкова мова:
Її в душі зберіг читач.
Тепер ти вільний, сильний птах.
Лети крізь довгий часу плин.
Кобзаре, мій тобі уклін,
Як вдячність, що живе в віках.
Я звинувачую
© Copyright: Та Кос, 2014
Свидетельство о публикации №114030904593
Свидетельство о публикации №114030904593
Рецензии