Ю. В. Тимошенко

Стара вовчиця не хотіла помирати,
Молила Бога відновити шанс:
- І вовченя ще треба годувати,
І досягти добра і зла баланс.

Зайців багато, а вовків не вистачає.
Вовк - не мисливець, лікар-санітар,
Він тільки слабих та нікчемних пожирає,
А їхня кров - справжнісінький нектар.

А вівців? Їх ще більше розвелося!
Землі вже важко дурнів годувать...
От кілька б вовченят іще знайшлося -
Ланцюг баранчиків можливо розірвать.

Бог слухав та із жалем посміхався:
Сама себе у скруту завела...
Хто тільки стримати її не намагався,
Але заклепки в голові нема!

Якийсь базікало пообіцяв їй владу,
Очолить зграю... підімне вовків...
От і не слухає розумної поради,
І не шукала праведних шляхів.

Хижак, що забажав занадто крові,
Якому помста очі залила,
А серце - справжній камінь до любові,
Від власних помирає чарів зла.


Ад не отпустит, как бы не молила,
Не выла днём и ночью на луну...
Ведь понимала то, что сотворила,
Но продолжала тёмную игру.

... И вот уже белеют волчьи кости,
Скрывает их поросшая трава...
Отказано безумию в погосте,
Истёрты волчьи мысли и дела.