Гап гапыч

ГАП  ГАПИЧ*

(Сатирична поема)

І

КАПЧА**

Встаю.
Світа.
Іду за хату.
Буджу Муркоту і Сірка.
Прийшов Капча,
приніс лопату.
А на лопаті —
бо це — свято —
нуль, тридцять три і огірка.

Зайшли,
по бульках розділили,
що пересохло — освіжили
й димком словечко зачепили.

Якщо Капчу не зупинять,
затеревене до могили,
а як за півкіло загиле,
попхнеться й двері відчинять
до пекла;

розповість про руки
свої
(по лікті — золоті).
«От раньше, — скаже, —
і падлюки
були — ого!
Тепер — не ті.

*Гап Гапич — Іван Іванович Міндарь — мешканець селища Безлюдівка, що на південь від Харкова. Він розповів мені про себе, про декого і дещо, а я записав.
**Капча — Володимир Платонович Землянко

І я колись ходив до школи,
та в школу рідко попадав.
Я школу,
наче перешкодну —
салага —
полосу, долав.

А толку,
що Скраколь — із вищим,
професор — баби Химки зять…
Вони до кладовища ближче,
ніж я,
бо — ні за шо й ніззя.

Зате Черв’як*
із «комуїстів»**
тунель у «Яблуко»*** прогриз.
(Не забере Чумацький Віз —
такої падалиці скрізь
нападало в селі і в місті! )

Із горбачовської «колиськи»****
ми випали,
бо час настав.

Що це —
пустушка, а не цицька —
ти знав тоді?..
І я не знав.
Свобода —
меншого у морду?!..
Своє — зруйнуй,
чуже — поладь?!

*Черв`як — прізвище і прізвисько.
**Комуїсти — неологізм від анекдоту: — Бабусю, в селі комуністи є?
— Кому їсти є, та робить нікому.
***  «Яблуко» — політична партія.
**** «Колиська» — неологізм, яким автор характеризує час перебудови в СРСР. Горбачов заколихав обіцянками і амбіційними новаціями «нового мышления».



Раніш виходили з народу,
тепер з народу
від’їздять».

Капча зітхнув:
«Піду до хати.
Потім —
до Любці на пиріг.
Просила стріху підлатати.
І брага кисне — треба гнати.
Прийдеться, мо`,
заночувати.
Одна вона.
Відмовить — гріх»

ІІ

ШАБАШКА*

Одяг жаклєт **і —
на «шабашку».
В торбинці —
кілька і гранчак.
Під вечір — легко,
вранці — тяжко.
Душа не трісне від розтяжки,
як від зівоти рот у Дашки.
Іду, і кожний — привіча.

В однім «Цека»*** немає тари,
в другім — закуски чортима...
Воно, кажись,
і не на шару,
а « не кажись» —
то й задарма.

*Шабашка — робота за наймом.
** Жаклєт — свитка по-безлюдівськи.
*** «Цека» — компанія випиваючих.


Жона пішла —
літ-літ… ще й з гаком…
Синка залишила.
Підняв.
Живу один.
Ніхто не гавка,
хіба — сусідське цуценя.

Нема ні Колоска*, ні Крапи**,
молодшого Рудька***, —
біда!
Бугор**** не п’є, на «мoзги»  капа,
хоч сам колись давав дрозда!

Що робить трезвість з чоловіком:
як п’є, то з ним  —
хоч  рай, хоч  ад…
А як не п’є —
то вже каліка,
а як ідейно —
то вже гад!

… Прийшли усі.
Нема лиш Беба*****:
«ковбой з лопатою» —
в кущах.
( Кущі — далеко десь — під небом )
Блябльові****** запущу ляща —
він зна, де взять,
як дуже треба.

Дві гривні платять за годину.
Нічого,
бо — не задарма:
снаги і трішечки ума
повинна  мати грішна «глина»*******.

*Колосок — Павло Іванович Колосов.
**Крапа — Василь Васильович Кравченко.
***Рудько — Микола Іванович Бородін.
****Бугор — бригадир.
*****Беб — Володимир Іванович Овсяніков.
******Блябля — Володимир Іванович Курилко.
******* «Глина» — тіло.


ІІІ

БИЧОК*

Минуть Бичка б —
мента-стервозу…
Уздрить —
«путі мої во мглє»…
до «пєрсонального навоза»**
на «государствєнной мєтлє»***

На бузіковеській**** на фазенді
присісти місця не знайдеш.
Тут «на халяву»*****
роблять «денді»******
такі, як я,
і кращі — теж.

Бичок «сомжамі»*******
повнить лави,
свої,
і вим’я волі ссе.
Для нього воля —
це халява,
а по халявам
видно все.


*Бичок — прізвисько дільничого міліціонера.
** «Пєрсональний навоз» — гній на дачі.
*** «Государствєнная мєтла» — міліцейська машина.
****Бузівок — молодий бичок.
***** «На халяву» — безкоштовно.
****** «Денді» — безробітні п`янички.
******* «Сомж» — те ж , що і «бомж», але людина  з житлом (с определённым местом жительства)


ІУ

ЗЕМЛЯ, ЛЮДИ, ПОЛІТИКА

Ми збили літака над морем*…
Ефір не репнув з каяття**.
Це — випадковість?
Ні.
Це — горе
законів нашого буття.

Ракета їх зазнала впливу:
«НЄ ТО-ТАКІ,
НЄ ТАМ-ТАКІ»***…»
На божім небі все можливо,
коли під небом —
«кузьмукі»****.

Воюють янкі із терором,
бомблять…
Та заходи оці
афганістанських горобців*****
навряд чи змусять до покори.


Не влізти б, Нене,
нам в цю кашу,
нам «Дядько Сем» —
ні друг, ні брат.

Афган сьогодні — газават.
Й сокира в каші тій —
не наша.


*Восени  2001  року  над  Чорним  морем  нашими
ракетниками  був    випадково  збитий  пасажирський
лайнер, який летів з Тель-Авіву.
**Наше  керівництво  дуже  довго  не  визнавало вини.
*** «Нє то-такі, нє там-такі» — мається на увазі російське «авось-небось».
****Кузьмук — міністр оборони України.
*****Від  «з  гармати —  по горобцям».

Бен Ладен не дихне
на ладан,
йому не те велить Аллах…
Кучмуймось на своїх левадах,
як швейцарійці «на Альпах»!

Куліш вже вариться,
і перцю
усяк без міри додає*…
Ніхто не згадує про серце
Землі,
а серце в неї є.

Поки що є…
СНІД — по аорті…
сибірка….
лейкемія…
рак…
Вже стільки зроблено абортів,
та не конає витвір чортів —
Дурак —
Великий Наш Дурак!

Поки що Є…
Взяв ложку батько,
за ним — дружина,
дітлахи...
Не плутай, Нене,
дідька з дядьком,
не зрушуй нашії «дахи»**


*У  січовиків  був  звичай
варити  куліш  для  всіх,
і всі сипали перець у страву.
** «Дахи» — голови.

V

ВДОМА, НА ПОЛІ Й ЗА ПОЛЕМ

Прийду,
а хати гріти нічим.
Мій
«власті вирубілі свєт».
На бал уже не кличуть тричі.
Та й не пішов би…
От позичу…
Ковтну…
Зігріюсь…
«І — привєт!»

Як визимую, ще не знаю.
Грошей — чортма.
роботи — йок.
Чормет* згниває, мов пеньок…
А я ж зо п’ять професій маю.

Росте печінка.
Колі в нирках.
На зуба зуб не попада,
бо їх нема, —
яснева дірка,
щоб випите не заїдав.

«Врачі ж во градє» —
золотезні!
«Палати полниє ума!»
Та не лікують задарма.
«Платі —
и будєт всьо желєзно!
Забьйотся пульс рукі протєзной!»
І дохни
як «лаве»** нема!

*Чормет — завод чорної металургії.
**Гроші.

… Сусіда вчить синка у ХІБІ*,
а той до вітру не встає.
Йому б смоктать ганчірку з хлібом,
та в неньки з няньком
«мані»** є.

Дивлюсь і сам собі мізкую,
що цей Стицько
і є той Хам,
що буде вказувати нам,
молитися яким богам
у винятковостях і «всує»!
А, може, так воно і треба
для велиможних для умів,
що поробили з нас рабів,
котрі не хочуть бачить неба?

… І я за вільну Україну,
її лани, її пісні.
Дивлюсь на ню,
як на дитину,
онуку Ганну,
і провина,
і біль жалю пече мені!

Мені б стать Богом на хвилину,
я б розібрався — «ху із ху***».
Тепер.
Не після домовини.
Оцей — «із ху»,
а цей — «із тьфу!»

*ХІБІ — Харківський будівельний інститут.
** «Мані» — гроші.
*** «Ху-із-ху» — хто є хто.







УІ

КУМ НІКЄША*

Продав хатину кум Нікєша —
придбав
за теє
гребінець.
А, як потилицю почеше,
пита мене:
«Невже… кінець?!»

«Ні,
не кінець, — кажу, —
це — потім.
Спочатку
вбий в собі вождя,
котрий велить тобі
в роботі
горіти,
як на ешафоті,
«в сознаніє нє пріходя»!

*Нікєша — Микола Нікифорович Коваленко.

УІІ

ВІД АВТОРА

Як зрозумів мене, читачу?
Я з Гапом — в рідній стороні.
Сміюсь!
Бо той уже не плаче,
у кого серце у вогні.

Холопом нашим по європах
давно ми вдарили з ЧАЕС*.
Невже
«потопать да полопать,
а послє нас — пускай потопи»
і є
наш людяний прогрес?!

… Став на вогонь
свої долоні.
Як ОСОБИСТО запече,
загал
не витримає воні,
здола цікавість
і втече…

(Як знайдеться
куди тікати
у неєгипетській імлі )
… Чи буде Син…
Чи буде Мати…
Чи будуть Люди на Землі…

 

*ЧАЕС — Чорнобильська атомна електростанція.






ЧАСТИНА ДРУГА

ГАП ГАПИЧ — З ТОГО СВІТУ

І

 
Я вмер не сам —
допомогли:
в печінку в’їхав Біс*
ногами.
Йому здалось:
не долили
(на цілий палець!)
шмардагану

Ми знов тут разом:
Беб, Крапо,
Моряк**осьсьо пришвартувався —
продав свій дім
і до «сільпо»,***
до нашого,
допригощався.

Воно ж бо як,
грошей чортма —
і вся Безлюдівка —
Сахара,
а як доволі —
перейма
тебе і шарочка, і шара****.

Моряк був хлопець —
хоч куди —
хоч у палац,
хоч у калюжу.


*Біс — прізвисько.
**Моряк — Володимир Олексійович Яковенко.
*** «Сільпо» — гурт.
****»Шара» — дармове.


Бувало,
що стояв, як дим,
і розлітавсь,
як дим,
за дружбу.

Давно він жінку поховав,
збиравсь догодувати тещу.
За неї все переживав…
Пережила вона
й росте ще…

Вже вшир…
як майже всі баби
і козаки-пенсіонери.
Картопля, локша і боби —
вони  і вільної доби,
такі ж , як і  при «СЕРЕСЕРІ».

Картає думка про Рудька:
вже котрий п’є з ним і вмирає.
 

Хто їв і пив на дурняка,
отут
за все відповідає.

Беб епітафію писав
собі*
і стала у пригоді.
Не те, шо кликать —
думать годі
про свій приліт на небеса:

*«Войди в мой дом
всяк страждущий, обижен,
переступи порог,
надеждою живя.
Здесь суеты и ссоры шум не слышен.
Покой и счастье ждут тебя.»

Володимир Овсяніков (Беб) — автоепітафія.

все бачать,
Слово ж — особливо.
Воно, з душею, —
близнюки:
народжується на віки,
як скажеш —
стане все можливим.
 

ІІ

 
Все рідше грає Земляний*
із Кишлаком,**
під чарку,
в шахи.
Ядіє «фірменний» напій
і Катерини,
і Домахи.

Жіноцтво для обох для них,
із кожним днем —
все краще й краще.
Від Змія став зеленим гріх
й не змінить кольору нізащо.

Один —
безлюдівський поет,
відомий на чотири хати,
другий — сільський інтелігент, —
шахують,
п’ють
і в’яжуть мати…

Обох зрівняла сивина,
і учня й вчителя,
до скону.
Для них не писані закони,
а що написано — ЗЕКони,
і кожному —
в «УО*» ціна.

*Григорій Земляний — вчитель, поет.
**Автор поеми.
***«УО» — умовна одиниця грошей.

Вони,
як більшість,
все життя, —
на двох своїх,
або на возі…
і по порепаній дорозі —
до світлого до майбуття…

Так «просвітліло» майбуття!..
На скронях —
фарба біла-біла…
А що з душею?
Не згоріла,
як те невіяне сміття,

що тліє-ниє і чадить,
і дихать вільно заважає,
ще й мито з кожного здирає,
бо, бачте, гріє…
 

Із годин,
із тих «майбутніх»,
повернувсь
один і другий до городу.
А той лиш «колорадів» родить.

Бо Коло «радів» — вже не Русь.
Бо Коло Ради — вже не Січ,
мандати радців — не клейноди.
Я б їх усіх — в мішок і в воду,
як на Січі колись…

Та річ
піде не «contra» і не  «pro»*…
нових  ( пробачте)  українців,
а про людей
і про Дніпро,
в якім лайна і сліз —
по вінця.

*«Contra» і не  «pro» — не проти і не за.

Болільників і ґвалт, і крик…
Гравці не п’ють,
бо в’яжуть мати…
(Не ті, що гріх кому казати,
як хліб святий руками брати
брудними,
бо тіпун язик
зведе й понівечить,
як радцям,
у «комбінацію з трьох пальців».

Чували ж президента  ЕКС*?
Тепер він — тільки  «шоп», —
без «секс»).
 
*Кучма

ІІІ

Прийшли до влади померанці*,
а з ними — і нова ціна.
Чи засланці, а чи засланці
від ЄС**,
але фігура з пальців
така ж,
та вже без тіпуна.

Такі всі жовті, аж гарячі
й швидючи,
як «голий коптер»***—
старі експропріюють дачі,
собі,
як РЕВОЛЮЦІФЕР.

Експропріюють все «тіпунне»****.
Нова мітла — новий закон…
ЖОВТОГАРЯЧОРОТОЮНІ,
пообіцяли бабі Дуні
і діду
повний пенсіон.

Ой ті обіцянки-цяцянки…
Які путі — така хода.
Один, із ранку,
свитку-дранку
зодягне й пхне
на гору санки,
другий під санки загляда.


*Померанці — команда Віктора Ющенко.
**ЄС — Євро-Спільнота.
*** «Голий коптер» — неологізм від «Гелікоптер», «Каптенармус», «Пролетарська голота експропріаторів».
**** «Тіпунне» — команда Леоніда Кучми.

А третій в горі очі мочить.
Четвертий риється в смітті.
А п’ятий із сміття волоче
життя своє…
А що в житті…

Двохсоту «свитку» зодягає
з косою жінка, наша Ю…*
А з кого їх вона знімає?
Та тю на вас! —
із тремпелю.

ВОЛЬВОвідпущене
і МЕРСне**
уздріло, що не так лежить…
Лежить
вся Україна й мерзне
(дивитись страшно!) —
в «негліжі».

«Візьмемо цукру «з-за бугір’я!» —
по всіх каналах загуло..
А до чиєї пики пір’я
налипне?
На чиє мурло?

Нам фріци, семи, п’єри, жаки, —
на шару?!
Тю, перехрестись!
Проблеми наші їм до…
вітру.
По іншому —
було колись***?


*Ю… — Юлія Тимошенко.

**ВОЛЬВОвідпущене  і  МЕРСне  —  власники  лімузінів.
***Про купівлю цукру з-за кордону.

А в Раді б’ються, наче п’яні,
бомжі
за шмардагану муть.
Що недоторкані й державні,
забули.
Може, й нам забуть?

«Та й заходиться вже будити?»
Та ні.
Будили вже колись.
Нам треба вчитися ходити,
бо рано в небо піднялись.

Ходити, мислити і бачить,
І не давать рости хвостам
й рогам з копитами…
Пробачте,
тепер уже не нам,
а вам.

За Словом Діло,
Діло,
Діло,
як син за матір’ю,
пішло б…
Бо так у вас
ЗВАУЧОРНІЛО*,
що наче й сонця не було.

Людина!
Люде,
як це гордо!
Повірте Горькому й мені.
А ваші  (вибачайте ) морди —
у холодці, або в лайні.

Усе залежить від достатку
і від об’єму гаманця.
А той, хто різав правду-матку, —
ОТУТ.
*«Зваучорніло» — неологізм від слова ваучер.

Бо ПРАВДА до лиця
була,
як до обличчя — мило;
точніше:
мило — до очей.
Отим, що правду говорили,
кололи очі.

Прометей
і досі віддає печінку
орлу
за свій священний гріх.
А дехто
збудував «хатинку»
на Кіпрі
й до пори притих.

А дехто
вчить синка в Парижі,
своїм РОНО не довіря
і їде лікувати грижу
до Греції чи до варяг.

А більшість пнеться, пнеться,
пнеться
за крихти з барськото «лаве»…
І більшості отій здається —
живе!

Я з нею був,
я був отава.
Щоб не скосили,
спину гнув
і до пенсійної халяви,
як більшість нас,
не дотягнув.


IV

Якби вдалося повернути
мої минулії роки…
Та ні,
брешу,
з небес,
з отута,
з тепер, — я мудрий отакий.

І наче щось ізверху бачу,
і наче мудрим став тепер.
А сам колись державну клячу
саджав на віз
й на гору пер.

Роки дитячі жовтенячив
і піонерив.
Комсомол
в мені людину не побачив.
А партія:
«Нє тот помол…»

І навіть,
щоб платити внески!…
Заслуг замало.
Та горджусь,
що «жизнь прожил не по-совєтскі».
А як?
Подумати боюсь.

Ішачив аж до домовини.
а вмер — із торбою пішли,
щоб поховати як людину —
«як на людину» нашкребли*.


*«По   смерті   Івана   Івановича Міндаря    (Гап Гапича)
не  було за  що  ховати.  Друзі  пішли  по  Безлюдівці,  прохаючи  дати  хто
що  може.  Івана  знали і поважали.

Бо люди, все ж, у нас хороші
і совісно-Фкмітливі теж.
Тому їх і минули гроші,
що доброта не має меж.


V.

Минуле згадуєте, люди…
Не ближнє —
за царя Панька…
Стрункого дерева не буде,
що пнеться із кори пенька.

А відростити оселедця
й кунтуш козацький зодягти —
замало.
Треба мати серце
козацьке
й душу берегти.

УІ

ВІД АВТОРА

…Іване,
я до тебе, друже,
в неділю,
ледве не попав.
З Грицьком ми випили.
Не дуже…
Траплялось більше…

…Я чвалав
до брата Саші.
Звечоріло — і в голові,
і в небесах —
неначе я напивсь чорнила,
а не горілки.

Раптом — бах!
Машину збив!
Ні лобового,
ні заднього немає скла.
Не може їхати небога!
Це ж треба:
отака дорога
широка,
як в Росії Волга,
а от на лоб мій навела.

А що мені…
За десять тижнів,
собака болю забіжить.
Іване, друже,
раз я вижив,
ти не чекай,
я буду жить!