Евген Маланюк. И ни сабли, и ни ножа...

A.D. MCMXXXІІІ

И ни сабли, и ни ножа
Не скрестить в завершающей сече!
Точно камень, мертва душа,
Стало чёрным пустое сердце.

Нет уже хуторов и держав,
Только трупы во ржи, только трупы,
Да от хрипа кровавая ржа
Покрывает сведённые губы.

Может скажешь: взойдёт? прорастёт? –
Между рёбрами хат, по дорогам
Диким зелием степь восстаёт,
И хохочет над небом и Богом.

Диким древним монгольским вытьём
Огласился простор небосвода,
И рассеялось пеплом житьё
Под степными огнями свободы.

Только солнце из-за облаков
Полыхает – пустое, чумное,
Освещая бессилье немое
Беспробудных веков.

Перевод с украинского


Євген Маланюк

A.D. MCMXXXІІІ

Ані шаблі, ані ножа
Не схрестити в останнім герці!
Та ж камінно-мертва душа,
Те ж безлюбе і чорне серце.

Вже нема хуторів і держав,
Тільки трупи в житах, тільки трупи
Та від хрипу кривава іржа,
Що замкнула посинілі губи.

Може скажеш: зійде? проросте? –
Поміж ребрами хат, по дорогах
Диким зіллям здіймається степ
І регочеться з неба і Бога.

Диким, древнім, монгольським виттям
Необмежена далеч заводить.
Сірим попелом стало життя
Під огнем степової свободи.

Але сонце не згасло. Горить
Незворушене, байдуже-біле,
І освітлює тишу безсилу
Летаргічних століть.

1933