Матуся

Вернулася неня з далеких країв в Україну,
Привезла у блакитних очах своїх смутку і втому,
Покотилися сльози, як угледіла рідну хатину,
«Яке щастя – отак повернутись нарешті додому»

Вся рідня згуртувалась і слухали пильно так всі,
Накривали столи, хоч й не знали і чим частувати,
Ненька лиш милувалась, як виросли дітки її,
Як гуртом дають лад біля рідної хати.

Притулилася доня до неї маленьким пташам,
Заглядала у очі і ніжно її обіймала,
- Мамо, люба, тебе бракувало всім нам,
Так хотілось щоб ти перед  сном, нас малих, цілувала...

Ми без тебе росли, а ти там сумувала без нас,
Хоч татусь зігрівав, та твого нам тепла було мало.
Вам із татом  до скронь сивиною торкається час,
Нас чекає життя, яке всі ці роки гартувало.

Як нелегко було в тих далеких краях,
Так самотньо і тяжко, а все там кричить чужиною,
Нема щастя, матусю,  й в найбільших грошах,
І не треба грошей, залишайся матусю зі мною…