Тарасова гора... 200 - летию памяти Т. Г. Шевченка

(повтор редактирован) Тарасова гора... памяти Т. Г. Шевченка посвящается

Під    куполом    небес,    в    гранітнім    облаштунку,
Стоїть    вкраїнський    хрест,    історії    ґатунку.
ВиСОчить    над    Дніпром    над    хвилями    століть,
Неначе    у    вісні,    серед    дібров    –    мовчить…   

Корінням    віковим,    скріпляється    гора,
Щоб    твердю    скрізь    віка,    була    під    ним    земля.
Столітні    крона    їх    із    вітром    гомонять,
Неначе    мова    з    вуст,        листочками    шурчать.

Вони    в    своїй    живій,    історії  життя ,
Несуть    людський    трагізм    із    глибини буття.
«Чернечою    гора»,        дійшла    до    нас    як    суть,
Чернечого    життя,    народу    вічний    путь.

Нахабства    і    знущань    над    тими    хто    «простий,
Простий    в    душі    своїй,    без    грошей    без    умінь.
Умінні    владувати,    лукавить,    вимагати,
Умінні    хитрувати,    «грабастать»,    продавати...

Без    совісті,    без    сліз,        умінні    віднімати,
Умінні    бути    скрізь    й    про    це    не    забувати.
«Зкріпачена»    ж    душа,    лиш    варта    вміння    мати,
В    проклятій    праці    сліз,    щодня    наймитувати...

І    що    то    за    талант,    коли    несеш    в    собі,
Всіх    кріпаків    тягар,        щоб    істину    знайти.
Чи    олівцем,    пером    -    скрізь    де    рука    була,
Чернечий    подих    ніс,    знущань    платні    пора.

Такий    собі    талант    –    страждати        та    все    ж    йти,   
 Земний    натільний    хрест    всіх    кріпаків    нести.
Побачити    себе,        в    отих    очах    усім…
Над    кручами    життя,    піднятись    разом    з    ним.

Не    зможемо    прозріти,    пізнати    чи    знайти,
Поки    народу    хрест    не    зможемо    нести.
Й    коли    не    буде    так,    -    промови    всіх    та    всі,
Брехнею    з    вуст    летять    усіх    часів    панів.

І    знай,    коли    вони    -    на    тій    святій    горі,
Державні,    або    ж    ні    та    все    таки    пани.
Високі    та    гучні    йому    слова    знесуть,
Подяку    від    себе,        й    всього    народу    суть.

Про    глибину    часів,        жертовності        його,
Тягар    душі    страждань,    пророцтв    часу    свого.
Від    Бога    даний    дар,    це    зріти    та    нести,
Обіцянку    йому    всім    серцем    пронести.   

Його    пророцтв    «казну»,    у    наші    дні    «вживляти»   
Й    до    віку    силу    їх    всім    людом    пам’ятати.   
Це    не    від    серця    звук,    і    не    душі    слова,
Це    лицемірний    спів,        облеслива    брехня.

Високий    п’єдестал,    могила    та    музей…
Це    відкуп    кріпакам    -    панів,    що    мають    все.
В    історії    це    –    зман,    й    його    ганебна    суть,
Вкраїнський    хрест    життя,    хай    кріпаки    несуть


Про    істину    сказати    й    нічого    не    зробити,
У    вірі    як    в    житті,    «пусТЕчу»    породити.

Під    куполом    небес,    де    хвилі    б’є    Дніпро,
Стоїть    Вкраїнський    хрест    і    вартовий    його.
Задумливий    Тарас,    засмучений    стоїть,
Кому    ж    свій    божий    дар    пророцтва    доручить?
Хто    пронесе    життям,    завжди    народ    щоб    знав,
Всю    правду    про    панів    –    вкраїнським    кріпакам

p.s.    Хоч    кажуть    що    нема
Вже    кріпаків    давно
Не    вірте    їх    словам
Поки    тече    Дніпро…

8.02.2011р.
Перебуваючи    в    духовному    зрінні    та    думах    про    долю    нашого    «поводиря»        -    Тараса    Шевченка        на    передодні    річниці    його    народження    та    смерті    …        С.    Кріпак