ПАМ ЯТИ Т. Г. Шевченко

   (к 200-летию посвящается)
Реве та стогне Дніпр широкий,
Щороку так, із віку в вік.
I місяць світить зореокий,
Крокує вільно чоловік,
По тих стежках самих де якось,
Дитиною ходив Тарас -
Йому, малому, не сміялось,
Котились сльози раз у раз.
Відчув малий на власній долі
Лихе невольницьке життя,
У злиднях ріс він, у неволі,
Без шансів на людське буття.
В однім дитині таланило:
Тарас чудово малював-
В малюнках відчувалась сила,
Вiршi пророцькі ще складав,
Та в Бога вірив все, небога...
Куди лише дивився той,
Як він стогнав в стінах острога,
Як був розлучений з метой.
Йому
 "СТРОЖАЙШЕ ЗАПРЕЩАЛОСЬ ЧИТАТЬ,
ПИСАТЬ И РИСОВАТЬ,
ДАБЫ ЕМУ НЕ УДАВАЛОСЬ
УЖАСНЫХ ПАСКВИЛЕЙ СЛАГАТЬ!!!"
Однак писав Кобзар великий,
Співак недолі i біди,
Давав натхнення Дніпр широкий,
Та тихі хащі лободи.
Багато мандрував по світу,
В країнах різних побував,
А рiдной України цвіту,
Ніколи він не забував.
Про вільну думав Батьківщину,
I в думках з нею був, i в снах,
Хотів, щоб навіть в домовину
Ліг би в українських степах.
Як вмер Кобзар, то похвали
Його, як склав він заповіт:
Днiпровськи хвилі щоб стогнали,
Під шелест яворових віт.
Реве та стогне Дніпр широкий,
Спалахує нова зоря.
Спливло с тих пір чимало років -
Збулася мрія Кобзаря:
У кожній хаті, у родинах,
Тараса згадують завжди.
I по Тарасових стежинах
Крокують вільно у світи!