Колись ти стрімко впадеш,
Можливо, як зірка на чорному небі.
Прихилиш до землі розтріскані губи свої.
І тихо заплачеш,
Але вже ніхто не повірить
В нестерпну печаль твоєї палкої душі.
Та буду завжди за тобою втирати я сльози,
І знає лиш Бог, чи знайду я обійми твої,
Чи зв'яжуть навіки
Мене мої власні погрози,
Затягнуть у глиб української неньки-землі.
Коханий, мені вже не важко зізнатись,
Нехай увесь всесвіт кричить
про мою невблаганну любов.
І, коли ти ніжно прихилиш вуста,
Щоб з нами всіма попрощатись -
Поглине земля і мою до безтями
закохану в тебе кров.
Мен вже не важко з знатись...
© Copyright: Божена Ведмедовская, 2014
Свидетельство о публикации №114030507369
Свидетельство о публикации №114030507369
Рецензии