Мені не до снаги
ці непохитні мури,
що врізались в сніги -
в застиглі кучугури.
За ними твій шатер
в далекому сузір’ ї,
де, мабуть, відтепер
ти мешкаеш над прірвой.
Прокинешся потай
утомленою вранці:
а де ж счасливий рай?
Покинули коханці.
Палац то чи барак -
ніякої різниці.
Якійсь твій неборак
приб’ється до спідниці
з синицею в руці,
а, може, і з лелекой.
Але наприкінці
всі підуть геть далеко...
Не треба нарікань ,
побачення з минулим.
Нарано з ліжка встань -
життя не промайнуло.
18 грудня 2013 г.
Життя не промайнуло
© Copyright: Сергей Высеканцев, 2014
Свидетельство о публикации №114030505508
Свидетельство о публикации №114030505508
Рецензии