Евгения Янищиц Баллада возвращения

Пришла к тебе с пропыленной дороги
Ты взгляд очей усталых не лови
Сандали обносились  все, а ноги
Поранились ужасно, до крови

Ты на лице читаешь боль со смехом
Боишься прикоснуться до руки
Мой ситец истрепался  до прорехи,
Но, по-прилипли к телу васильки

И мне плевать на разные пропажи
Дороже всех один седой Баян
Не слышал поговорки этой, скажешь?
Ужель и я  - последний могикан!

Так ты и сам терпел разлуки муки?
Так что ж застыл, далекий, Боже мой:
Вот затекли  потрескавшие руки, -
Плесни на  них целебною водой!


Прыйшла к табе з далёкае дарогі.
Вачэй маіх знямогу не лаві.
Знасіліся сандалікі. I ногі
Параніліся моцна, да крыві!

Чытаеш боль ці песню на абліччы,
Баішся дакрануцца да рукі.
Віхор пашкуматаў мой лёгкі сітчык,
Але прыліплі к целу васількі.

Ды даражэй за розныя прапажы
Сустрэты мной адзін сівы Баян.
Не чуў даўно такой гаворкі, кажаш?
Няўжо і я — апошняй з магікан!

Гаворыш, сам сцярпеў разрыў і мукі?
Дык што ж застыў, далёкі Божа мой:
Вось сціхлыя, патрэсканыя рукі, —
Ліні на іх гаючаю вадой!
Читать полностью:  http://nytick.ru/content/balada-vyartannya


Источник: http://rv-blr.com/vershu/view/45013


Рецензии