Я іду по запеченій крові,
Це не той вже Хрещатик і все.
Світ спинився лише на пів слові,
Знерухоміло міста лице.
Це якась не реальна реальність,
Це не запах весни, а війни.
Провалююся у дику фатальність,
На яву відтворилися сни.
Я торкаюсь обличчя руками
Я реальна, а отже жива,
А навколо стрічки із вінками,
вічна пам`ять, єдині слова.
Я ду по запечен й кров
© Copyright: Наталия Кадин-Фесенюк, 2014
Свидетельство о публикации №114030501721
Свидетельство о публикации №114030501721
Рецензии