Присвячу ться ветеранам в йни

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ  ВЕТЕРАНАМ
ВІЙНИ  І  ЗАГИБЛИМ  ГЕРОЯМ

Ветерани  війни,
Їх  так  небагато,
Минули  роки
Пів  століття  з  гаком,
Але  в  серці  війна
Не  проходить,  не  згине,
Бо  у  серці  живуть
Всі  ті,  хто  загинув.

Хто  загинув  в  війну
Наказали  всім  жити,
І  Вітчизну  свою,
Як  матір  любити.
Ох,  Шаулиха  рідна,
Вдовині  сльози,
Діти  без  батька,
Що  квіти  в  морози.

Бачу  сльози  Тодоски,
Хворіла  від  горя,
Петро  не  вернувся,
Така  її  доля.
Прощався  Петро,
Прощався  з  сім’єю,
Взяв  Катеринку
І  плакав  над  нею.
В  Брестський  фортеці
Загинув  героєм,
Без  батька  лишалась
Малеча  з  журбою.
Поміч  у  матері
Василь  та  Галина,
А  на  руках  у  неї
Петрусь  й  Катерина.

Скільки  сиріт
Війна  залишала,
Валентина  маленька
Батька  не  знала.
Проводжала  Марічка
Свого  Костянтина,
Наостаннє  до  серця
Пригортав  він  дитину.

Он  Данило  жінку  цілує,
На  руках  Миколка
Й  Павлушку  милує,
Застогнав…
І  пішов  воювати,
Фашистів  з  Вітчизни
Своєї  зігнати.
Андрій  брат  Данила
У  небі  літав,
Літаки  ворожі  кулеметом  збивав.
Не  повернулись
Данило  й  Андрій,
Горе  кричить  з  усіх  хатин!

Колісниченки  брати
Юрко  і  Микола
В  партизани  пішли
У  ліси,  у  діброви.
У  німців  земля
Під  ногами  горіла,
Під  укіс  ешелони
Й  гармати  летіли.
Партизани  брати
Юрко  і  Микола
Загинули  разом
У  свого  порога.
З  портрета
Дивляться  вони,
На  диво  красиві
Мої  брати. 

Обступили  малі
Коло  батька  Семена,
Дуня  шепоче:
«Вернись  живим  до  мене.»
Плачуть  діти  довкола
Василь  та  Наталка,
Степана  й  Миколку
Цілує  він  палко.
Шаулиху,  як  визволяли,
Одну  нічку  Семену  дали.
Одна  нічка  щастям  світилась,
Одна  нічка  в  житті  залишилась.
Похоронка  прийшла,
Дуня  плачем  зійшла.
Після  тої  щасливої  ночі
Народились  Марусині  очі.

Якила  високий,
Красивий,  стрункий
І  чуб  кучерявий
Прощався  з  дітьми,
На  руках  в  нього  Віктор –
Маленьке  дитя,
Анатолій,  Галина,
Скотилась  сльоза.
Плаче  жінка  Марія,
Прощаючись  з  ним.
«Бережи  дітей,  мила,» -
Наказував  він.

Ох,  Шаулиха  рідна,
В  кожній  хаті  біда,
Не  вернулись  батьки,
В  кожній  хаті  вдова.
Ох,  Шаулиха  рідна
Заливалась  сльозами,
Німці  наших  дівчат
У  Німеччину  гнали.
Незміряне  горе
Жінок – матерів,
Не  діждатися
Чоловіків  та  синів.
Але  плач,  чи  не  плач,
А  треба  жити,
Обступили  малі,
Їх  треба  кормити.

Піднімали  гуртом,
Піднімали  хазяйство,
І  впрягались  жінки
В  своє  господарство.
Перемога,  як  щастя
У  хати  ввійшла,
Повертались  батьки,
Поверталось  життя.
Сини  повернулись
До  своїх  матерів,
А  які  не  вернулись,
Вічна  пам’ять  для  них.
Вічна  пам’ять
Відбила  їх  імена,
Вічна  пам’ять
У  кожній  сім’ї  жива.

              ***              9 травня 1999р
                Україна, Черкаська обл..
                С. Шаулиха