Яка вона та доля

Яка вона та доля,
Яка вона та вдача,
Поневіряння, кривда,
Навкруги щастя плаче.
Очима задивлюся,
А серце - заніміє
Від горя, що навкруги
Сміється, мов повія.
До Бога не звертаюсь,
До Сатани не вмію,
Від вдачі відрікаюсь,
Знущатися не смію.
Гроза накрила небо,
Пече спекота-туга,
Знедолена турбота,
Мов розпачу отрута.
Шукаю горізонту,
Там сонце зажурилось,
Полинуло в безодню,
І темрява з'явилась.
Накрила ніч оселю,
У грубці світ тріпоче,
Що то за краплі крові
На вишитій сорочці.
Рясні, немов калина,
Що на паркан схилилась,
Червоні, ніби мальви,
Що в небо задивились.
Не краплі то -
То сльози
Душі, яка страждає,
Від сорому та кривди,
Бо ж правди вже не має.
Де біле - то вже чорне,
Де чорне - то вже біле,
Брат дивиться на брата,
Мов полювач на звіра.
Хто Вам затьмарив очі?
Де Ваша рідна віра?
Чому чужі тополі
Миліші ніж калина?
Не вірю я, не вірю!
Бо вдача схаменеться,
Від заходу до сходу
Єдина пісня ллється,
То пісня материнська,
Спочатку тиха, мила,
А далі - мов лавина,
Бурхлива та смілива.
Вона зростає звуком
І сили набирає,
Немов могутня хвиля,
Гидоту всю змиває.
Ця пісня,  ніби стрічка,
Від долі йде до долі,
Зпліта у сніп колосся,
Що виросло на полі.
На нашому широкому,
Просторому, родючому,
На полі українському,
Єдиному, співучому.
Ця пісня меж не має,
Бо то душа співає,
Добром, коханням лагідно
Всіх діточок єднає.