Тарас Шевченко Бывает, в неволе

Тарас Шевченко
***

Бывает, в неволе и вспомню порою
Своё стародавнее, в мыслях открою,
Чтоб чем-то  похвастать, что всё-таки жил,
Что я же и Бога когда-то хвалил!

Ищу вот… О, Боже, глазком бы взглянул
Найти что-нибудь! Да вот снова свалилось
На страх, как плохое, - да так и заснул,
И не помолившись!.. И вот мне приснилось…

Свиньёй задремавши, обычной, - такой
Привиделся сон… как  у края могилы
Ягнят я пасу, паренёк молодой,
Смотрю, на майдане, как будто размыло,

Как будто выходит оттуда казак
Усатый, седой и собою бедняк,
Ко мне он идёт… Всё во мне обратилось
Щенком подзаборным, не имущим сраму,
К тому ж перепуганным. Будто, варнак
На руки берёт и несёт меня в яму,
А чёрное  дно ещё горше раскрылось.
*
Буває, в неволі іноді згадаю
Своє стародавнє, шукаю, шукаю,
Щоб чим похвалитись, що й я таки жив,
Що й я таки бога колись-то хвалив!
Шукаю, шукаю... господи б, хотілось
Згадать хоть що-небудь! Та оце й наткнувсь
На таке погане, що так і заснув,
Богу не молившись!.. От мені приснилось...

Свинею заснувши, звичайне, такий
І сон приверзеться... ніби край могили
Пасу я ягнята, а я ще малий;
Дивлюся, могила ніби розвернулась,

А з неї виходить неначе козак,
Уже й сивоусий собі неборак,
Та і йде до мене... Я собі звернулось,
Щеня мов під тином,— звичайне, мале,
То й перелякалось. От мене бере
Неначе на руки та несе в могилу,
А чорна могила ще гірше розкрилась.
[Перша полонина 1850. Орск


Рецензии