А дорога то вгору, то вниз
Поспішала в синіючі далі.
Ми тікали від стресів і криз,
Від життя, де снували печалі.
Попереду туманився ліс,
Він для нас колисав свою силу.
І машина, мов зоряний віз,
По земному котилася схилу.
Зупинились. За сонячним диском,
В верховітті вже йшло надвечір’я,
Ми вдихали п’янкі переліски,
Видихали буденне зневір’я.
В нас приходила впевненість сил,
Щоб творити ранкові кришталі.
І, здавалось, летіли без крил
В проліскову правічність і далі.
1990р
Втеча
© Copyright: Ольга Фесенко, 2014
Свидетельство о публикации №114022807109
Свидетельство о публикации №114022807109
Рецензии