Чому ми сумуємо один за одним?
Скрізь чуємо голос якийсь монотонний,
І спогади сковують нашу мрійливість,
Залишилось тільки собою напитись.
І так ми живемо ті довгі години,
Не в змозі прожити без когось й хвилини,
Немає в нас мужності першим сказати,
як сильно і щиро ми можем кохати;
Як довго і вірно ми можем чекати,
Як ніжно й тендітно слова їх плекати,
І правду важливу в душі зберігати,
а сльози невпинні зі щік утирати...
Чому ми не можемо страх свій прогнати,
В обійми пірнути і в морі буяти,
Людину близьку із теплом обійняти,
Сказати все те, щоб від щастя літати?!
Літати в безмежних просторах небесних,
Побачити світ із висот зачудесних,
І мріяти щиро без жодних вагань,
де місця не буде для наших страждань..!
Так бува...
© Copyright: Диана Шевченко, 2014
Свидетельство о публикации №114022608993
Свидетельство о публикации №114022608993
Рецензии