Украiнським президентам

Кричить, мов навіжений: «Віра!»
Проймає страх-- вже шепче: «Майна…»
Нікчемна шкапа ница й сіра,
Конюшня чорна, неохайна.

Так завжди є в інертних націй.
Від сліпоти життя їх-- драма,
Вони в екстазі від овацій,
Коли на трон саджають хама.

Навколо нього блюдолизи,
Оті, що кров народну п’ють,
Країну вивести із кризи
Їм жадність, тупість не дають.

О, цей набридлий спів про кризу
В державі « вічно—молодій»
Дає можливість блюдолизу
Безкарно коїть злочин свій.

Чому ж їх Бог не покарає,
Щоб в них пропав жадоби хміль?
Одна людина помирає -
Вже сльози, горе, смуток, біль.

А тут мільйони до загину
Нездари куці привели,
Розділи матір-- Україну!
Коли ж нажруться вже? Коли???

Коли  всміхнеться щастям доля
Оцій землі, обдертій вкрай?
Коли з свого зберемо поля
Багатий, гідний урожай?

Щоб не топтали навіжені,
Нікчемні, сірі шкапи нас,
На вбогім нашім сьогоденні
Велить поставить крапку час.