Панує жорстокість навкло всіх нас,
Підступність чатує на кожного з вас.
Не хочу чути фраз гнилих
від люду темного й німого,
що за копійку рве себе самого.
Невже так важко зрозуміти,
мене й мій світ і просто жити?!
Бува відчую рідну душу,
вслухаюсь в шепіт і щось чую,
Вона, неначе світло в тьмі,
де білий ангел сниться увісні.
Мені, здається, є у світі,
Один той лицар в білій свиті,
що здатен смуток наш сповити
і світ реальний осінити...
Він щирість з вірою вселяє,
У душу бідного й питає:"Невже,
не можеш ти спочити і гріх свій,
перед Небом замолити?" - А той у
відповідь, схилившись, заплакав гірко,
наче грішник і тихо слово те промовив...
Воно було закутане в кайдани,
такими ж самими рабами,
що дійсно вірили словам,
забувши власних губ бальзам...
Душа...
© Copyright: Диана Шевченко, 2014
Свидетельство о публикации №114022507077
Свидетельство о публикации №114022507077
Рецензии