(Присвячується загиблим на Майдані)
Ти ходиш колами
Десятками років
Між дійсністю і снами
Шукаєш відповідь.
У пристрастях, в спокої,
Крізь юність і старість,
Не бачачи його
Під повіками Мари.
Коли ж, средь ночі,
Відкриє вона
Блискучі очі
Холодного дна,
Дві брови-орлиці
І леза зіниць.
Сталеві очниці
Тягнуть як магніт.
В бедствием молчаньи
У погляді зараз,
Відповідь промайне
Блисне, як алмаз.
Не шукаєш більше,
Не ходиш окрест,
Зрозумів ти прийняв
Всі тисячі місць,
Як тисячі років,
Сто кроків до неба,
Які життями
Звалися для тебе!
Взглянувшi в очi Мари
© Copyright: Валентина Котогонова, 2014
Свидетельство о публикации №114022501318
Свидетельство о публикации №114022501318
Рецензии