Нiч у зоряному степу

…Херсонщина. Степ. Уночі я на сіні
      лежу і дивлюсь у чудний зоресвіт.
Пливе із баштану солодкий дух дині –
      парфумами день шле останній привіт.
Звірятко якесь шурхотить у траві
      і клич бойовий подає хижий птах.
Тікають у мене думки з голови,
      летять на Чумацький просолений шлях.
Я хочу погладити крила Пегаса,
      торкнути Ведмедиць за куці хвости,
разом з Геркулесом посьорбати квасу,
      який Водолій нам наллє з пустоти.
У очі поглянути Везі й Денебу,
      і трішки протерти блідий Альтаїр,
щоб файно палали в червневому небі
      зірки, припорошені пилом із дір,
які звуться «чорні». Вони ж бо, захланні,
      проміння світил віковічних ясних
вбирають, неначе степи на світанні
      від спраги нічної п’ють роси рясні…
…Лежу я на сіні. Чи, може, на небі?
      А сіно мене притискає згори?!
Розлігся я, наче Геракл на Гебі,
      І слухаю серцем небесні хори…

2010 – 23.02.2014
Пи.Си. Переробка твору.