Ми з Тарасом

Ми трошки випили з Тарасом
І дивний сон приснився нам:
Буцім летіли бізнес-класом
По українським городам.

Летим. Дивлюсь, ще не світає,
А небо палає.
То в Києві на майдані
Шини догорають.

Несе вітер тихесенько
Чорний дим додолу,
А кияни біднесенькі
Не виходять з дому.

Соловейко не співає,
Щити барабанять,
Майдан кров’ю поливають,
Україну славлять.

Ось Тернопіль, там під тином
Дитина вмирає,
Її мати у Києві
Доларів чекає.

Їй їх обіцяли німецькі магнати,
За це вона буде кальсони  їх прати.
Як тільки тринадцять дитині мине,
Її європеєць в полон забере.

Летим.  Ба, Львів величний мріє,
А в центрі міста щось чорніє,
Так це ж все сажа  від пожежі,
Що підпалили незалежні.
 
А он де Луцьк, Житомир, Рівно.
І  тут усе горить все рівно.
Пан голова з ланцем залізним
Запрошує  пощади слізно.

Тепер на південь і на схід,
Подивимось на них як слід.

Ось Харків – центр промисловий,
Димить заводами бідовий.
Вогнями промисли горять -
Дати  Вітчизні грошенят.

Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ
Запоріжжя, Миколаїв
Енергетичний  бастіон
Для української держави.

Херсон , півострів Крим, Одеса
І тут не видно мракобіса
Працюють люди, держать вахту,
Щоб не пустити в місто шляхту.

І знов до Києва, в столицю,
О, боже мій, що це за птиця?
Сюди приїхала цариця
С косою. Треба нам перехреститься!

І знову:  «Хай живе майдан!
А я гарантію Вам дам,
Що після травня Вас продам
Євросоюзу. Слава нам!»

І прокотилося Ура-а-а-а!
Тарас сказав: «Проснись, пора!»
І зник. Остався тільки я.
Щоб розказати, що нам снилось.
Т.Г. Шевченко. Сон.  Собрание сочинений
23.02.2014