Прокинусь. Встану й побіжу,
Тією стежкою вузькою,
де крок за кроком ожива,
Назустріч з власною Десною.
І в ранішньої роси стрункої,
Я сил кремневих попрошу,
Нехай життя породжує свободу,
А вічність полонить серця людей!
Так тихо...Моторошно стало.
Невже життя буяти перестало?!
І сміх навколо не виразний,
страшний, гіркий і окаянний;
Сльоза покотилась власною рікою,
Сліди життя унесла за собою.
Залишила світлу частинку живого,
але для когось таки одного...
І іскорка щастя в мені запалала,
що гаряче блискала і знову згасала.
Але неважливо о котрій ти встанеш,
Головне, що Людиною ти згодом станеш..!
Шлях Людини
© Copyright: Диана Шевченко, 2014
Свидетельство о публикации №114022303773
Свидетельство о публикации №114022303773
Рецензии