Герои не умирают

 
Київський Майдан 22 лютого...

Змиває дощ скривавлену бруківку
Сльозами плаче траурний Майдан,
Душа загиблих йде в нову домівку,
Де сліз не буде і болю від ран…
Зійдуть на небі зовсім юні зорі,
Засяють з сумом в вікна матерів
Що за ніч посивіли в своїм горі,
Побачивши убитими синів…
Герої не вмирають й не здаються,
Вони живуть у посмішках живих…
Рікою материнські сльози ллються,
Та душі поруч – утішають їх!
У сні приходить син додому,
Тримає шлем пробитий у руках…
Він смерті не бажає більш нікому!
Не так багато місць на небесах…
Пробач мені, він каже, моя ненька,
За те що я ослухався і втік,
Ти не картай себе й своє серденько,
Воно з моїм поєднане навік!
Моїх катів не проклинай ночами
Хай буде Бог єдиний їм суддя!
Хай за гріхи відмолюють їх мами,
Від вбивць дарма чекати каяття!
Герої не вмирають й не здаються,
Забув про це, нажаль, донецький хам…
Про те що біди наші відгукнуться
Його нащадкам та моїм катам!
Автор Наталя Сокуренко