Подруги

           Подруги
           ( Балада )

Дружили  подруги  Марічка  і  Ганна,
Дружили  з  дитинства,  як  у  селі.
Корови  у  полі  з  подругою  пасли
І  в  школу  ходили  вони  до  весни.

Катались  на  санках  з  гори  аж  до  Тікича,
Купалися  в  річці  в  літню  жару.
На  вечорницях  співали  до  півночі,
У  річку  вінки  кидали  в  гаю.

Марічка  тиха  була,  соромлива,
Держалася  Ганни,  як  за  скалу.
А  Ганна  сильна,  струнка  і  смілива,
Не  давала  в  обіду  малу.

Парубка  Ганна  щиро  кохала
І  Марічка  кохала  його,
В  нещасливу  зиму  зморозилась  Ганна,
Лице  почорніло  й  пекло.

Від  щастя  свого  відказалася  Ганна,
Хоч  дитину  його  понесла.
Відіслала  його  до  Марічки,
Щоб  Марічка  щаслива  була.

Сильний  характер  дівчина  мала,
Своє  щастя  віддати  другій,
Чужими  очима  на  лице  своє  глянула,
Не  захотіла,  щоб  її  він  жалів.

Народила  дівчинку  Ганна,
Марією  назвала  дочку.
Через  рік  у  Марічки  -  Валя,
Щастя  ввійшло  у  сім’ю.

Костянтин  не  цурався  Марійки,
За  дочку  її  признавав,
На  руках  держав  Валентинку,
А  Марійку  на  плечі  брав.

Він  любив  обох  дівчаток,
Марічку  любиму  кохав,
У  сім’ї  любов  і  лагід,
Ганну  строгу  поважав.

Не  боявся  сільських  пересудів,
Відкрито  Ганні  помагав,
Дров  підкине  й  перерубить,
Марійці  цукерки  з  кишені  виймав.

Своє  прізвище  перед  війною
Передати  Марійці  бажав,
В  колгоспі  роботи  весною…
Записати  дочку  відкладав.

Так  і  не  встиг  записати,
Почалась  Відчизняна  війна,
І  пішов  Костянтин  воювати,
І  з  ним  разом  пішли  пів  села.

Щастям  три  роки  Марічка  світилась,
Кохання  своє  берегла,
Жорстока  війна  її  розлучила,
Загинув  і  з  ним  пів  села.

Почорніло  сонце  в  Марічки,
Вбивається,  стогне  вдова,
Ганна  бере  Валентинку  на  руки,
Гойдає  й  дає  молока.

Треба  сіяти  в  полі  пшеничку,
За  кордоном  йшла  ще  війна,
Вмовляє  подруга  Марічку:
«Треба  жити  заради  дитя.»

Одні  жінки  в  селі  залишились,
Ганна  в  них  голова.
Корови  впрягали  і  землю  орали
Бо  хліб  просила  війна.

Без  комбайна  виходили  жати,
Хто  косою  косив,  хто  серпом.
Не  приходилось  нікого  вмовляти,
А  як  похоронка,  то  плачуть  гуртом.

Ганна  з  Марічкою  в  полі,
Під  скиртою  Валя  з  Марійкою  сплять,
Серце  Марічки  від  туги  стогне,
Зуби  зціплять  подружки  й  мовчать.

Сльозами  той  врожай  вмивався,
Все  для  Перемоги! – Силами  жінок,
На  току  зерно  палицями  збивався,
Все  для  Перемоги! – Хліб  той  ішов.

Перемога  прийшла  довгождана,
Повертались  в  село  чоловіки.
Марічка  нестерпно  свого  щастя  чекала,
Надіялась  на  помилку  війни…

Ганна  здала  ключі  від  правління,
Бригадиром    була  після  війни.
Голод  з  подружкою  пережили,
Дівчатка  у  школу  пішли.

                ***              23 лютого 2003р
                Сербія, Белград