Монолог
Тієї золотої, духмяної душі, що
залпом рветься в пошуках нового,
кружля між повних спокою зірок.
І знову ніч...Потік думок невпинний,
Молитва в серці, сльози на очах.
Твій погляд бачу в небі я сріблистім,
де кожна зірка має свій талант;
І ось вона, одна, єдина, неповторна,
Така яскрава, ніжна і палка,
Сіяє мудрістю й відвагою смішною.
Лиш трепіт губ в ній ожива.
Вона така одна на всі мільйони,
Така, як я й моя душа...
Свидетельство о публикации №114022206631