Лежить козак
Лежить козак на тапчані,
Струмить кров гаряча з рани…
Уста шепчуть: „Прости, мамо,
Що іду від тебе рано…
Простіть мене сестро й брате,
Що я змусив вас страждати…
Пробач люба і кохана,
Не чекай мене з Майдану…
Не горюй, моя миленька,
Ще полюбиш козаченька..,
Як мене колись кохала…“ –
Сльози-роси заблищали…
Впали перлами додолу,
Щоб розквітнуть в чистім полі…
Сонце.., небо волошкове…
Закрив віки… на півслові…
Мов лебідонька на крилах,
До милого прилетіла…
Обняла, поцілувала…
Світ погаснув - серце стало…
Усім миром поховали,
Побратими заспівали…
Згасли зореньки над ними,
Над такими молодими…
Імена карбує слава,
Ті, що впали за Державу,
За свобідну Україну,
За кохану, за дитину
14 лютого 2014 року
Свидетельство о публикации №114022210608