Привіт тобі з мого дна,
В нас нема периметра
Й не маємо ми центру.
В мені лише німа глибина
Й велика склянка абсенту.
Випий зі мною, та з моєю бідою,
Я ще з того року хвора тобою.
Ти пам'ятаєш ту весну? Чи то літо?
Скільки разів руки було мої зігріто?
Кожен раз, дивлячись в твої очі - тону,
Здається, я вже йду до дну.
Мені хочеться до тебе знов і знов,
Але тоді, вже настала пора відмов
Мені не вистачило трохи віри.
Зрозуміти мене можливо,
Боялася я тої сильної зневіри
Тепер тону у своїй самотності,
Повільно опускаючись на глибину
Спогадів, яких у всіх безліч,
Розсипаних кимось по білому дну.
Склянка
© Copyright: Веста Кардис, 2014
Свидетельство о публикации №114022100814
Свидетельство о публикации №114022100814
Рецензии
Я почув, як розбилася чашка.
Це душа полетіла іншу шукать,
Крилом зачепила, як пташка.
Невже осколків не можна зібрать?
Я почув, як дзенькнула чашка.
Десь далеко, на твоєму столі.
Кажуть - там п'ють за щастя.
Я подумав - за мій упокій.
Михаил Генсёр 13.01.2017 01:23 • Заявить о нарушении
Це душа полетіла іншу шукать,
Крилом зачепила, як пташка.
Невже осколків не можна зібрать?
Я почув, як дзенькнула чашка.
Десь далеко, на твоєму столі.
Кажуть - там п'ють за щастя.
Я подумав - за мій упокій.
Михаил Генсёр 13.01.2017 01:23 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.