Взимку вечір, наче котик,
Подарує ніжний дотик,
І на вушко прошепоче,
Те, що я кажу щоночі:
Моє дитятко кохане,
Моє сонечко багряне,
Мої крихітні долоньки
І волоссячко від скроньки.
Моя радість і омана:
Так нікого не кохала,
Так нікого не любила.
Моє все! Моя дитина!
Найдорожче, найцінніше,
Не буває важливіше!
Моя радість, спи, рідненький,
Засинаєм помаленьку.
Котик-мурчик, чутно мишу,
Малюку, потрібна тиша!
Ти ії відволікай,
А до нас сон накликай!
Вже втомились оченята
За котом спостерігати.
Тяжче стали наші вії,
Серце ж сповнене надії.
Щось малесенький муркоче,
Спати вже мій любий хоче.
Вже втомилися повіки,
Їх вже час нам опустити.
Засинай, моє кохання,
Досягай зі сном єднання,
Нехай цей казковий вечір,
Огорне тебе за плечі.
Нехай котик проводжає
В світ чарівний, де немає
Ні турбот, ні хвилювань.
Моє щастя, засинай!
Колискова
© Copyright: Валерия Зазалитинова, 2014
Свидетельство о публикации №114022101518
Свидетельство о публикации №114022101518
Рецензии