Я не маю тебе. Здається – не маю світу.
Хоч заява така – невігластво, егоїзм.
Коли хочеш, аби чим довше не в’яли квіти,
Залиши їх у полі. Букети – лише каприз.
Я не бачу тебе щоденно, але щоночі
(Десь о другій п’ятнадцять), провалюючись у сни,
Уявляю, неначе відьма яка, пророчу,
Що умиє мене щастя дощем рясним.
Я не хочу тебе образити, зачепити,
І від того мовчу про ці знавіснілі «не».
Бо такого хотіти – ніби зривати з віття
Недостиглих ілюзій яблуко наливне.
Я не мрію про те, що буду з тобою поряд.
Це написано іншій – лагідній, як дитя…
Але щось у душі плаче-кричить-говорить:
«Я не маю тебе. Ввижається – що життя».
19.02.14
Я не маю тебе
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2014
Свидетельство о публикации №114022000874
Свидетельство о публикации №114022000874
Рецензии