Нагрітими хлібами літніми,
що до грудей землі горнулися,
обважені гарячим вітром –
Твої обійми
припадали
мені до серця,
колихалися
несходженими нивами
памяті
і майбуття....
Грозою, зливою невпинною
і зойком блискавки
твої докори
у престарезне дерево
мойого серця вдарять
і запалає стовбур полумям
невтішного „прости”
і під дощем згорить....
Осіннім смутком-димом
перемовляються дерева,
гілки вологі простягаючи
до неба
у молитві...
я слухаю твій подих
затамований
в ранковій паморозі....
перед зимою...
Вві сні співали яблуні тобі
Із трав і квітів шили плаття бджоли,
Переливала спеку з сонця-дня діжі –
Ти в келихи пянкі ночей стозорих....
Світанок над тобою нахиливсь
і кольоровими весняними вітрами
твій сон розмалював
промінчиком торкнувся вій
і ти, гортаючи тумани,
мов ковдру сну
відкинеш,
і прокинешся
із морем півпрозорим разом....
***
© Copyright: Тарас Иванов, 2014
Свидетельство о публикации №114022002935
Свидетельство о публикации №114022002935
Рецензии