Танок двох веж укр Танец двух башен рус

Танок двох веж.

    Архітектура. Це і наука, і мистецтво, і історія. Щоб пізнати секрети архітектури потрібно багато вивчити. З’їсти не один пуд солі та пройтись по планеті не одним кілометровим тротуаром. Тут вам і математика, і форми, а головне – душа кожного будинку та ансамблів. Справжнім, або ж з великої літери Архітектором стають обрані. Обирають їх з майбутнього. Обирають тільки те, чим можна буде пишатися та захоплюватись через тисячоліття.
    Архітектура – це ще й кохання. Шедеври створюються майстрами, котрі окрилені почуттями та літають вище ніж інші.
    Наша історія розпочинається в мріях двох закоханих в архітектуру людей.
    ***
- Ти повинна врятувати Францію, адже ти – Жанна, - промовила мама своїй надії на безпечну старість.
- Я!Така маленька? А, Франція – така велика… мені не до снаги така складна місія. – сміялась маленька дівчинка та показувала руками, яка вона крихітна, а країна велика.
- Маленька краплина пробиває велику та міцну скелю, - повчала далі мама.
Праця у цирку забирає багато часу. Глядачу потрібно показати вищий пілотаж, і, тоді тебе з нетерпінням будуть чекати в новому сезоні.  Побалакати з донькою траплялось не часто: під час переїздів та коротеньких обідів та вечерь.
Після смерті чоловіка та партнера у їхньому номері, потрібно було створювати новий номер.

Мандруючи по дивовижній місцевості древньої Франції – маленька Жанна закохалася в архітектуру. Її приваблювали і мова німого каменю, і посмішки вікон та чудернацькі капелюхи дахів.
- Ми назвемо номер «Страта Жанни Д’арк», - Луї допоможе з кінцівкою номера, де тебе будуть спалювати, - мамині долоні гладили молоденьке волосся доньки – ти ж уже допомагала йому – там жодного ризику.
- А я бачу нас у іншому номері: «Танок двох веж».
- Дивна ти, вежі стоять на місці і не можуть танцювати, так що цей сезон працюватимемо «РЕВОЛЮЦІЙНО»!
- Чому ти не чуєш мене? – уже пошепки проговорила маленька дівчинка.
Від міста й до міста: то з Півночі на Захід, то з Півдня на схід їздила Жанна, вечорами «рятуючи» Францію, а ночами прагнула замалювати будинки, що сподобались у місті, котрий гостинно приймав їх мандрівний цирк.
Дедалі розмов з мамою ставало все менше. Все глибше і глибше чорноволоса циркачка занурювалась у світ архітектури. При кожній можливості побувати у бібліотеці міста – Жанна запитувала книги з архітектури.
Одного разу, а це я Вам достеменно доповідаю – трапляється розмова між дітьми та батьками про гроші.
- Мамо, я хочу навчатися у Парижі на архітектора, давай трішки заощаджувати для здійснення моєї мрії.
- - Ти хочеш залишити маму напризволяще? Що я буду на манежі робити сама?
- У нас є хліб і трішки до хліба, і цим потрібно дорожити, - продовжувала мама.
- Я – зрозуміла! – коротко відрубала Жанна.
Залишившись без чоловіка і без партнера мама ще декілька місяців гордо зберігала пам'ять, але у
цирку, як в комуналці: знаходяться ті, що хочуть допомогти. Хотіли допомогти переважно чоловіки.
Спочатку: алкоголь і секс, - з часом тільки алкоголь.
    У течці чорнявки зібралась колекція замальованих з пам’яті та з натури будинків, площ та замків.
Інколи, а це переважно у дощову погоду, коли лилася вода з неба і вино з пляшок у горло артистів та у
сонячні середи (вільний від вистав та репетицій день) – Жанна переглядала спогади та малювала вже свої ескізи-чернетки…
***
В самому центрі світової моди, в Парижі, з видом на «Залізну Леді» проходили дитинство та юність іншого нашого героя – Сержа де Мар’є. Батько Сержа одружився на однокурсниці, дочці великої будівельної компанії. Ми ж всі завжди одружуємось з розрахунку. Навіть коли ми дуже закохані – то розраховуємо на ексклюзивний секс з обраним партнером і тішимося, що він дістався саме нам. Розрахунок у грошових одиницях, чи в
можливостях – по своїй суті залишається розрахунком. Все ж зводиться до об’єднання, або ж до переоб’єднання і капіталів, і знань, і територій.
- Татку, а що я буду будувати, адже вже стільки всього збудовано до мене, та й до тебе, - чим ще можна здивувати Францію і Старий Світ? – запитав Серж у розмові про вибір майбутньої професії.
- Людям просто потрібні нірки для розмноження. Ніхто й давно вже не переймається, що в парадному давно тхне волоцюгами чи пахне мімозами… Робота заради грошей, щоб безглуздо їх витрачати, - ось що бентежить народ, а де переспати чи де зайнятись сексом – це вже навіть не питання. Гроші – навіть не золото, а розмальований папір – ось ікони сьогодення синку! Якщо люди створили програму, що створює кросворди, - то й, напевне, є програма, що допомагає архітектору бавитись у конструктора будівель.
- Але ж тату, у стародавніх: Римі, Греції, Вавилоні не було комп’ютерних програм. І я теж хочу так як і наші давні пращури створювати креслення в голові та на папері, яке не поступиться у своїй красоті.
- Це все через те, що ти маєш що поїсти і я поклав на шальки твоєї забезпеченості свої мрії і почуття.
- Ти ж спочатку обрав свою ситість, а вже потім – мою!
- Добре, не будемо сперечатись. Хочеш чогось нового – спілкуйся з диваками. Їхні голови переповнені нісенітницями, але у них нема коштів втілити свої мрії в матеріальний світ. Однак, вони щасливі вже й від того, що вигадки приходять в їхні голови. Купи в них собі одну ідею!
- Де ж мені шукати диваків? На Інтернетну павутину у половини з них немає ні статків ні часу. Залишаються – базари.
Виявляється ось так просто можна купити смаженого соняшникового насіння й ходити й плювати по вулицях, що і самі вже давним-давно є історією. По цих самих вулицях колись так само ходили і плювали, і сякалися і знамениті люди і ті, про кого ніхто, крім Володаря списку жителів планети - не згадає.

Коли виходиш у світ – одразу ж віє вітер свободи. Куди податися? Чому себе присвятити сьогодні? – такі запитання дає собі лише вільна людина. Та от коли вже досхочу надихаєшся вітром свободи, - то вже й готовий зустрітися з майбутнім.
Невідомість майбутнього вабить та зустрітись з ним може лише той, хто його є гідним. Майбутнє – це як шлюбна ніч, ніч що об’єднює!
Але наречена сама обирає з ким об’єднуватися. Одним птахи наспівують мелодію з майбутнього іншим марево покаже або нові міста, або ж цілі світи. Ще іншим у ві сни прийде нова формула невідомої сполуки.
              ***
Дивний сон бачив Серж за півсотні кілометрів на південь від рідного будинку у мотелі біля лісу. Маленький хлопчик приніс мамі химерну засохлу  рослинку у якої з одного стебла відійшли чотири розгалуження, на верхів’ях кожного коробочка з насінням. Стебла вкривали великі колючки.
- Мамо, дивись яка чудернацька чотириголова вежа! Як же мені придумати, щоб вона стояла так само, до того, як я її зрубав?
- Я гадала, що це букет, та злякалась через те, що квіток – чотири. Букети з парною кількістю квітів дарують мертвим… - обличчя мами стало сумним-сумним, але за мить зявилась посмішка – та коли це вежа – то нехай стоїть ногою догори, на чотирьох головах! ЇЇ мертві голови стануть для неї опорою.
- Але я хочу, щоб вежі були маківками до неба. Щоб їх було як чотири сестри.
- Нічого не вийде. Ти відірвав їх від  кореня, а замість нього нічого не доточиш. Зрозуміло, мій архітекторе?!
- Я буду вчитися, скільки потрібно, але збудую тобі такі чудернацькі вежі, чи одну, що вказуватиме не чотири сторони світу. – прокричав малий поспішаючи у двір до піску.

Повернувшись пізно ввечері додому малюк побачив майже всіх сусідів. Одні були в його домівці, інші на сходах та подвір’ї. Всі були у чорному вбранні. Мама лежала у домовині  в залі на столі…
Вже після похорону знайшовся і подарунок: за шторою на підвіконні його спальні стояв букет у вигляді вежі, де голови стали ногами, а єдина нога – гордо піднесеною головою. До ноги був добавлений ще нерозцвілий бутон троянди.

Сидячи біля озера Мар Пайєр, Серж згадував сон. Він був кольоровим. Одначе, чомусь здавався чорно-білим: чи то через траурне вбрання, а чи через засохлу рослину. «Це ж точнісінько наша Залізна Леді», - проговорив Серж у слух. «Як же перевернути, так щоб вона стояла так само твердо як і «La dame de fer»»?

Серж розумів, що зациклюватись на одному не потрібно. Потрібно шукати ще.
Мандруючи далі на Захід та на Північ дорога завела його в містечко Абліс. Нічого особливого. Комірки для вечерь та сексу. Обідня пора. На базарі гам. Кожен продавець нахвалює свій товар, щоб менше нести додому. Куштуючи місцеві хот-доги молодий хлопчина потрапляє майже на окраїну базару, де ремісники продають та виготовляють тут же, на місці, нехитрий крам.
Погляди зустрілися. Хоча очі жінки вже не були такими свіжими, за що полюбляють чоловіки, але щось в них було такого, що привертало увагу. Можливо, лише нашого Сержа. Підійшовши в притул він зрозумів у чому річ. Сльози. Гарячі та малопомітні для інших – вони відбивали сонячні промені.
Зблизька жінка нагадувала розчавлений круасан триденної свіжості. Волосся було доглянутим. Одежа чиста та не по моді.

- Гарненький! Купи малюнок! – пролунало тихо і непомітно, - губи жінки майже не змінювали положення.  Сержу здалося, що ці губи вже давно ніхто не цілував.  За секунд десять наш мандрівник опустив погляд та побачив малюнок якоїсь вулиці. Аркуш кнопками був прикріплений до старого фанерного прямокутника.
- Це ви таке створюєте? – нашвидкуруч вихопилось у юнака.
Це була замальовка молодесенької циркачки, що тягнулася до архітектури, а не до мистецтва. Скоріше це була графіка, а не витвір мистецтва. Та як і в кожного початківця – щось чудернацьке заставляло дивитися на роботу.
- Зроду олівця в руках не тримала. Це робота доньки. Скоріше це пам'ять, а я настільки опустилася, що вже й пам'ять продаю, - мова жінки стала голоснішою і Серж відчув, що в повітрі з’явився присмак алкоголю, вірніше відпари, що виходили з уст жінки. Їй вже не сила було стояти та безгрошів’я тримало міцними обіймами і вона чекала на покупця, переважно на приїжджого. В Аблісі картинами та графікою мало хто цікавився. Після базару колишня циркачка спала дві години та йшла прибирати територію базару, який вже за день набридав порядно.
- Скільки коштує ця робота? – ввічливо запитав Серж, а рука почала шукати гаманець.
- Двадцять франків.
- А чому?
- Що багато?
- Добре не будемо торгуватися, а ще щось є? – Серж заглянув у очі жінці.
- Є ще чимало, адже Абліс – не Париж, купують не дуже.

- Спочатку поп’ємо чаю, а вже потім малюнки, - пролунало як тільки герої зайшли до помешкання жінки, - то моя фортеця у тридцять квадратних метрів і я трішки покерую.

Серж мовчав не тому, що погоджувався з господинею. Це було здивування. Раніше він не бував в квартирі такого рівня статків. Усе дуже скромно та чисто. Але був присутній дух відсутності мешканців. Складалося таке враження, що тут лишень ночують. Тільки гам з вулиці вказував на плинність часу.
Юнак та леді дійсно просто попили чаю. Ніяких тістечок чи чогось з міцних напоїв господиня не запропонувала.

- Ти пошкодував бідну вдову? Чи тобі насправді подобається?
- Скоріше перше, але в тій вулиці щось є, - промовив Серж.
- Ось тут всі роботи Жанни, - жінка принесла велику саморобну папку для малюнків, що колись виготовив Луї.
- І скільки за все?
- Дві тисячі та слово, що ти не перепродаси, а збережеш це на згадку про мою доньку, - тепер жінка пильно заглянула у очі молодому архітектору.
- Не знаю чому, але нехай так і буде. Тоді я вже вдома перегляну все, щоб не відбирати у вас часу.
- Вона постійно торочила про якісь дві вежі, що мали танцювати, на малюнках їх нема, як і нема вже моєї Жанни. Я загубила і її мрію, і її життя. Тепер йди. Гроші постав на стіл. Якщо всіх при собі не маєш  - то принесеш за тиждень чи за місяць. Я тобі вірю.
***
Майже тиждень Серж розбирав ескізи, що купив у провінційному містечку. Погляди на деякі  роботи були суто чоловічі та кардинально протилежні, хоча на замальовках були вже реальні будинки з різних міст та пропущені через дівчаче бачення.
Деякі роботи він відклав окремо, адже у них був спільний один гачок. В одних він стояв у лівому верхньому куті, а в деяких зі звороту. Скоріше це не готові роботи , а ескізи - що зображені у кольорі. Кольори переважно холодні.

Коли майбутній архітектор допетрав, то вирішив перефотографувати ескізи та повернути їх власниці.
Мало хто зараз розуміє, - що то є слайди. Це картини на плівці, які можна показувати на великий екран, - щось накшталт домашнього кінотеатру. Серж розумів що гачки на ескізах – точка зєднання, тому і фотографував на позитивній фотоплівці широкого формату.

***

Абліс потопав від триденних злив та нагадував Венецію. Ноги Сержа намокли вже за декілька хвилин просування по вулиці містечка. Він одразу ж направився до будинку жінки з базару. Ось рятівливий підїзд. Стук у двері. Тиша, котра запанувала після стукотіння по вхідних дверях, дозволила прислухатись до монотонної пісні дощу, котрою бавився вітер, добавляючи в її монотонність рухливі акценти.
 Невже спить? – подумав юнак. «Та ж не просто я так змок»,-  потрібно було віддати роботи. Вони тепер були не у папці, а скручені в трубку та складені в тубус, - пенал, що користуються архітектори, для транспортування своїх креслень.

- ЇЇ вчора швидка забрала, - пролунало одразу після тягучого скрипу з дверей позаду Сержа.
Юнак повернувся. Людський голос лунав од великої та старої черепахи. На плечах літньої жінки була такої ж давнини ковдра кольору теперішньої погоди. Повіяло сирістю, котра була ще більша ніж на дворі.
- На котрій вулиці знаходиться шпиталь? – запитав архітектор.
- Вона може вже бути й у моргу, - повільно та з хрипотою відповіла черепаха.

Назад на станцію. Там Серж бачив таксистів.

***

Серж сидів на стільчику біля чужої йому жінки і чекав коли вона прокинеться. Йому хотілось багато їй сказати про її геніальну доньку. Ще більше йому хотілось чути про неї від тієї людини, що прожила коло неї життя. Якісь дивні відчуття наповняли його всього. А ще його самого починало сіпати від простуди.
В палату зайшла медсестра.
- Коли вона прокинеться? – запитав Серж у дівчинки в білому халаті. Білявка. Скоріше жовтявка. Волосся медсестри було золотисто-жовтим. А очі – зелені.
- Десь за годину. – Зробити вам чаю?
- Було б не погано, а то вже зуб на зуб не попадає.
- Ходіть до нас у ординаторську.

За чашкою чаю з парацетамолом Серж дізнався, що від виснаження жінка впала біля своїх дверей та пролежала до ранку на бетоні. Тільки коли зранку сусіди йшли на роботу, то викликали швидку.

- Можливо вона вже прокинулась? – приблизно через хвилин сорок запитав юнак у медсестри.
- Зачекайте, зараз перевіримо, - жовтоволоса пішла до палати.
Дві хвилини Серж розглядав пусту ординаторську.
- Я розповіла Арін, що в неї відвідувач з Парижу, - промовила співрозмовниця з зеленими очима, як тільки відкрила двері. – Можете зайти до неї в палату.

***

- Радий вас бачити. І щасливий, що можу розрахуватися і, не тільки. Я повертаю роботи вашої Жанни. Я їх скопіював на фотопозитиви. Даю слово, що не віддам в тираж. – забубонів юнак, як на першому побаченні.
- Нема мені прощення. А роботи можеш друкувати, тільки щоб з підписами, щоб з часом памятник їй гарний поставити. Вона любила архітектуру. Жанет Бассе – так написано на табличці на могилі. Тут на цвинтарі. Якщо тобі припали до душі якісь з її робіт – то доведи бодай одну з її мрій до кінця, -Жінка, що носила імя Арін зробила паузу, - вона б і як дівчина тобі сподобалась.
- Там у моїй сумці – ключі. Заночуєш у мене, а взавтра договоримо, добре. Адресу ти запамятав?
- Дам собі ради.
- Вечерю мусиш приготувати сам.
Покинувши палату Серж запропонував медсестрі оплату за допомогу Арін та лікування.

Наступного ранку юнак був уже знову біля мами Жанни.
- Як спалося? Сни були кольорові?
- Дякую. Мені вже краще. Після огляду, напевне поїдемо додому разом.

***
- Одну з таким гачком я знищила... не було чим розпалити, а я гадала що ті, схожі на вєтнамські капелюхи трикутники – не важливі. Але вони стоять у мене перед очима. Принесіть мені аркуш та олівець і я замалюю, як вони виглядали.
Поки Серж ходив до канцтоварів, Арін пригадала один з вечорів коли була циркова вистава. У ложі був заможний емігрант-вєтнамць з двома дітьми. В антракті вєтнамці-діти взявшись за руки танцювали, вірніше скакали. По їх посмішках було видно, що брат зі сестрою дуже любили одне одного. Арін відчула мурашками по спині, що за дивним танцем наблюдав ще хтось. Жанна із заздрістю дивилась на те, як добре їм разом, а вона - завжди одна. Ще від тоді мама з донькою запам’ятали як називаються такі капелюхи - «Non la».
- Ось я взяв пять аркушів ватману та пачку простих олівців. Зараз одного підготуємо до роботи, - архітектор став загострювати дерев’яного стругалкою, котру теж завбачливо купив.
- Вистачить і одного. Поки я буду замальовувати спогад – зробіть будь-ласка чаю, до тих круасанів, що пахнуть з паперового пакета, - наказово, але тихо сказала літня жінка, а коли Серж був уже на кухні, то додала: «Воду краще принести з вуличного колодязя»!
Чай мав трішки стороннього присмаку сирості, але круасани з вишневим джемом перебивали цю похибку в процесі. Джем також виконував функцію підсолоджувача.
Під час розгляду намальованого Арін розповіла епізод зі спогадів про вєтнамських дітей.
- Інші роботи, що у мене купили - я вже добре не памятаю. Алкоголь геть вимив мою память. Зовсім скоро я забуду, як потрібно дихати і, відправлюсь шукати мою Жанну, хоча за все, що я не зробила я для неї, я не опинюсь в одному з нею місці.
- Багато хто хотів би пришвидшити вихід з цього життя, але не всім це до снаги, - філософськи промовив молодий чоловік.
- Мені не довго залишилось і я цьому безмежно рада, промовила жінка із закритими очима.
- А можна я у Вас попрацюю трішки, та й догляну за Вами.
- Добре. Я тобі розповім все, що встигну згадати про свою доньку, можливо тобі це допоможе, а можливо ще й мені, - Арін допила чай з горнятка та взяла між пальці олівець.
Руки, зокрема долоні та пальці жінки не могли не привернути увагу. Вони були ніжними та не по жіночому сильні. Такі бувають тільки у спортсменок. Хоча фізичні навантаження для Арін були вже далеко позаду, на її руках це мало позначилось.
Серж вийшов з фортеці циркачки й подався мандрувати викривленими вуличками провінційного Аблісу.
Їм обом потрібно було побути наодинці.
***
Ще місяць прожила Арін після приїзду з лікарні. Хоча по віку до сотні літ - їй було ще далеко, можна сказати, що дуже далеко, - та сили покинули її тіло. Смерть була для неї подругою, котру вона чекала, як чекають на зустріч друзі дитинства, після довгих років розлуки.
Серж після похорону подався у Париж, доводити до одного знаменника все, що йому перепало з ескізів та усних розповідей від жінок, котрі донедавна були йому зовсім чужі, але котрі перевернули все його наступне життя.
Коли могилу Арін накрили живі квіти та вінки – Серж почав блукати кладовищем. Він хотів знайти могилу Жанни. Сам він раніше якось не наважувався ні шукати, ні розпитувати про це у її мами, а вона, в свою чергу, теж не піднімала цієї теми, неначе це було якесь табу.
Ось і металева табличка на такому ж металевому хресті, до яких ржавчина вже давно приїхала погостити. Але їй, паскудній, що собою знищує все металеве, так сподобалось над Жанною, що і мітлою її не виженеш із гостей. Неначе і не гостем вона прийшла спочатку, а господинею.
Так ось чому Арін не розмовляла на тему могили. Їй було соромно, що вона в жахливому стані.
***
Працюючи над позитивами, перескладуючи їх порядок по декілька раз Сержу вдалося побачити одну з мрій Жанни. Танцюючі вежі. Схожі на дітлахів-вєтнамців у національних «капелюхах», що тримаються за руки. Малюнки наче «3D» фігура з перерізами. Чого не вистачало – так це розмірів. Це були всього навсього ескізи дівчини без жодної освіти. Але у світі такого ще не було. Добавивши сон про перевернуту рослину на одній нозі – Сержа осінило: Перевернута вежа Ейфела. Тепер – Жанни та Сержа. Дві ноги перетворяться у танцюючих вєтнамців, а дві інші, що були вітсутні в ескізах Жанни – будуть власне Жанною та Сержем.
***
Майже три роки Серж не виходив з дому та не відволікався на щось інше, крім навчання та праці над танцюючими вежами. Основа (нога) – має бути в землі, а, отже, потрібно було продумати що саме має охороняти вежу від ржавчини? А ще – чому екскурсії під землю мають заманювати?
Там вам і підземний елітний цвинтар, за шклом; басейни з джерельної води; склади для вина; бомбосховище та багато чого різного було заавансовано.
Розміри дещо були змінені, але пропорції витримані з урахуванням ескізів Жанни та вже існуючої «Залізної Леді».
***
Відкриття розпочалося з перезахоронення. Двадцять метрів на Захід та чотирнадцять на північ від осьового центру всієї споруди було зроблений склеп на два поховання. В одну нішу разом з землею було перепоховані останки тіла Жаннет Бассе в іншу буде похований той, хто не пошкодував коштів на такий шедевр. І це буде найглибша вежа, переплюнути проект якої вже ніхто ніколи не посміє.
Про день відкриття будуть памятати в майбутньому. Та в минулому про точний день відкриття Танцюючої Вежі знати не обовязково.

P.S. Ескізи Жанни та всі інші документи, включаючи цю розповідь, буде розміщено в музеї, котрий в свою чергу буде в залі, де вежі тримаються одна одної, притримуючи вигнуті спини.

Поет ХХ сторіччя 29.12.13-18.02.14 с.Гірка Полонка, м.Варшава.



Танец двух башен. (перевод с украинского от автора)

    Архитектура. Это и наука, и искусство, и история. Чтобы узнать секреты архитектуры нужно много изучить. Съесть не один пуд соли и пройтись по планете не одним километровым тротуаром. Тут вам и математика, и формы, а главное - душа каждого дома и ансамблей. Настоящим, или с большой буквы Архитектором - становятся избранные. Выбирают их из будущего. Выбирают только то, чем можно будет гордиться и восхищаться через тысячелетия.
    Архитектура - это еще и любовь. Шедевры создаются мастерами, которые окрыленные чувствами и летают выше чем другие.
    Наша история начинается в мечтах двух влюбленных в архитектуру людей.
    ***
- Ты должна спасти Францию, ведь ты - Жанна, - сказала мама своей надежде на безопасную старость.
- Я! Такая маленькая? А, Франция - такая большая ... мне не под силу такая сложная миссия. - смеялась маленькая девочка и показывала руками, какая она крошечная, а страна - большая .
- Маленькая капля пробивает большую и крепкую скалу, - поучала дальше мама.
Работа в цирке отнимает много времени. Зрителю нужно показать высший пилотаж, и, тогда тебя с нетерпением будут ждать в новом сезоне. Поговорить с дочерью случалось не часто: во время переездов и коротеньких обедов и ужинов.
После смерти мужа и партнера в их номере, нужно было создавать новый номер.

Путешествуя по удивительной местности древней Франции - маленькая Жанна влюбилась в архитектуру. Её привлекали и язык немого камня, и улыбки окон и причудливые шляпы крыш.
- Мы назовем номер «Казнь Жанны Д'Арк», - Луи поможет с концовкой номера, где тебя будут сжигать, - мамины ладони гладили молоденькие волосы дочери - ты уже помогала ему - там никакого риска.
- А я вижу нас в другом номере: «Танец двух башен».
- Странная ты, башни стоят на месте и не могут танцевать, так что этот сезон работаем «революционно»!
- Почему ты не слышишь меня? - Уже шепотом проговорила маленькая девочка.
От города к городу: то с Севера на Запад, то с Юга на Восток ездила Жанна, по вечерам «спасая» Францию, а по ночам стремилась зарисовать дома понравившиеся в городе, который гостеприимно принимал их странствующий цирк .
Разговоров с мамой становилось все меньше. Все глубже и глубже черноволосая циркачка погружалась в мир архитектуры. При каждой возможности побывать в библиотеке города - Жанна спрашивала книги по архитектуре .
Однажды, а это я Вам точно докладываю - случается разговор между детьми и родителями о деньгах.
- Мама, я хочу учиться в Париже на архитектора, давай немножко экономить для осуществления моей мечты.
- Ты хочешь оставить маму на произвол судьбы? Что я буду на манеже делать сама?
- У нас есть хлеб и немножко к хлебу, и этим нужно дорожить, - продолжала мама.
- Я - поняла! - коротко отрезала Жанна .
Оставшись без мужа и без партнера мама еще несколько месяцев гордо хранила память, но в
цирке, как в коммуналке: находятся те, что хотят помочь. Хотели помочь преимущественно мужчины .
Сначала алкоголь и секс, - со временем только алкоголь.
    В папке брюнетки собралась коллекция зарисованных из памяти и с натуры домов, площадей и замков.
Иногда, а это преимущественно в дождливую погоду, когда лилась вода с неба и вино из бутылок в горло артистов и в солнечные среды (свободный от представлений и репетиций день) - Жанна пересматривала воспоминания и рисовала уже свои эскизы - черновики ...
***
В самом центре мировой моды, в  Париже, с видом на «Железную Леди» проходили детство и юность другого нашего героя - Сержа где Марье . Отец Сержа женился на однокурснице, дочери крупной строительной компании. Мы же все всегда женимся по расчету. Даже когда мы очень влюбленные - то рассчитываем на эксклюзивный секс с избранным партнером и рады, что он достался именно нам . Расчет в денежных единицах, или в возможностях - по своей сути остается расчетом. Все же сводится к объединению, или к переобьединению и капиталов, и знаний, и территорий.
- Папа, а что я буду строить, ведь уже столько всего построено до меня, и до тебя, - чем еще можно удивить Францию и Старый Свет? - спросил Серж в разговоре о выборе будущей профессии.
- Людям просто нужны норки для размножения. Никто давно уже не переживает, что в парадном давно тхнёт бродягами или пахнет мимозами... Работа ради денег, чтобы бессмысленно их тратить, - вот что смущает народ, а где переспать или где заняться сексом - это уже даже не вопрос. Деньги - даже не золото, а разрисованная бумага - вот иконы настоящего, сынок ! Если люди создали программу, что создает кроссворды, - и, наверное, такая же программа помогает архитектору играть в конструктора новых зданий.
- Но, папа, у древних: Риме, Греции, Вавилоне не было компьютерных программ. И я так же хочу, как и наши древние предки создавать чертежи в голове и на бумаге, которые не уступят в своей красоте.
- Это все из-за того, что ты имеешь что поесть и, я положил на чашу твоей обеспеченности свои мечты и чувства.
- Ты сначала выбрал свою сытость, а уже потом - мою!
- Ладно, не будем спорить. Хочешь чего-то нового - общайся с чудаками. Их головы переполнены вздором, но у них нет средств воплотить свои мечты в материальный мир. Однако, они счастливы уже и от того, что выдумки приходят в их головы. Купи в них себе одну идею!
- Где же мне искать чудаков? На интернетную паутину у половины из них нет ни состояния, ни времени . Остаются - базары.
Оказывается вот так просто можно купить жареных семечек и ходить и плевать по улицам, что и сами уже давным-давно являются историей. По этим же улицам когда-то так же ходили и плевали, и сморкались как знаменитые люди, так и те, о ком никто, кроме Властелина списка жителей планеты - не вспомнит.
Когда выходишь в свет - сразу же веет ветер свободы. Куда податься? Чему себя посвятить сегодня? - такие вопросы дает себе только свободный человек. И вот, когда уже вволю надышишься ветром свободы, - то уже и готов встретиться с будущим.
Неизвестность будущего влечет и встретиться с ним может только тот, кто его достоен. Будущее - это как брачная ночь, ночь что объединяет! Но, невеста сама выбирает с кем объединяться. Одним птицы напевают мелодию из будущего, другим - марево покажет или новые города, или же целые миры . Третим во сны придет новая формула неизвестного соединения.
***
Странный сон видел Серж за полсотни километров к югу от родного дома в мотеле возле леса . Маленький мальчик принес маме причудливое засохшее растение, в которой с одного стебля отошли четыре разветвления, на вершинах каждого коробочка с семенами. Стебли покрывали большие колючки.
- Мама , смотри какая странная четырехглавая башня! Как же мне придумать, чтобы она стояла так же, как до того, пока я ее не срубил?
- Я думала, что это букет и испугалась, потому, что цветков - четыре . Букеты с четным количеством цветов дарят мертвым ... - лицо мамы стало печальным - печальным, но тут появилась улыбка - и когда это башня - пусть стоит ногой вверх, на четырех головах! Ее мертвые головы станут для нее опорой.
- Но я хочу, чтобы башни были куполами к небу. Чтобы их было как четыре сестры .
- Ничего не выйдет. Ты оторвал их от корня, а вместо него ничего не приделаешь. Понимаешь, мой Архитектор!
- Я буду учиться, сколько нужно, но построю тебе такие странные башни, или одну, указывающим не четыре стороны света, - прокричал мальчик, спеша во двор на песок.
Вернувшись поздно вечером домой, малыш увидел почти всех соседей. Одни были в его доме, другие на лестнице и дворе. Все были в черной одежде. Мама лежала в гробу, в зале на столе ...
Уже после похорон нашелся и подарок: за шторой на подоконнике его спальни стоял букет в виде башни , где головы стали ногами, а единственная нога - гордо поднятой головой. К ноге был добавлен еще нерозцвевший бутон розы.

Сидя у озера Мар Пайер, Серж вспоминал сон. Он был цветным. Однако, почему-то казался черно - белым: то ли из-за траурных одеяний или из-за засохшего растения. «Это же точно наша Железная Леди», - проговорил Серж в слух. «Как же перевернуть, так чтобы она стояла так же твердо, как и « La dame de fer»»?
Серж понимал , что зацикливаться на одном не нужно . Нужно искать еще .
Путешествуя дальше: на Запад и на Север - дорога завела его в городок Аблис. Ничего особенного. Ячейки для ужинов и секса. Время обеда. На базаре шум и гам. Каждый продавец нахваливает свой товар, чтобы меньше нести домой. Пробуя местный хот – дог, молодой человек попадает почти на окраину рынка, где ремесленники продают и производят здесь же, на месте, нехитрый товар.
Взгляды встретились. Хотя глаза женщины уже не были такими свежими, за что любят мужчины, но что-то в них было такого, что привлекало внимание. Возможно только нашего Сержа. Подойдя вплотную, он понял в чем дело. Слезы . Горячие и малозаметные для других - они отражали солнечные лучи.
Вблизи женщина напоминала раздавленный круассан, трехдневной свежести. Волосы были ухоженными . Одежда чистая и не по моде.
- Красавчик! Купи рисунок! - Прозвучало тихо и незаметно, - губы женщины почти не меняли положения. Сержу показалось, что эти губы уже давно никто не целовал. Через секунд десять, наш путешественник опустил взгляд и увидел рисунок какой-то улицы. Лист кнопками был прикреплен к старому фанерному прямоугольнику.
- Это вы такое создаете? - быстро вырвалось у юноши.
Это была зарисовка молоденькой циркачки, которая стремилась к архитектуре, а не к искусству. Скорее всего, это была графика, а не произведение искусства. И как у каждого начинающего - что-то странное заставляло смотреть на работу.
- Никогда карандаша в руках не держала. Это работа дочери. Скорее это память, а я настолько опустилась, что уже и память продаю, - речь женщины стала громче и Серж почувствовал, что в воздухе появился привкус алкоголя, вернее его испарения, выходящие из уст женщины. Ей уже не в силах было стоять, но безденежье держало крепкими объятиями и она ждала покупателя, преимущественно на приезжего. В Аблисе картинами и графикой мало кто интересовался. После базара бывшая циркачка спала два часа и шла убирать территорию базара, который уже за день надоедал порядочно.
- Сколько стоит эта работа? - вежливо спросил Серж, а рука начала искать кошелек.
- Двадцать франков.
- А почему?
- Что много?
- Лучше не будем торговаться, а еще что-то есть? - Серж заглянул в глаза женщине .
- Есть еще немало, ведь Аблис - не Париж , покупают не очень.

- Сначала попьем чаю, а потом рисунки, - прозвучало, как только герои зашли в квартиру женщины, - это моя крепость в тридцать квадратных метров и я немножко поруковожу.
Серж молчал не потому, что соглашался с хозяйкой. Это было удивление. Раньше он не бывал в квартире такого уровня достатка. Все очень скромно и чисто. Но присутствовал дух отсутствии жильцов. Создавалось такое впечатление , что здесь только ночуют. Только шум с улицы указывал на текучесть времени.
Юноша и леди действительно просто попили чаю. Никаких пирожных или чего-то из крепких напитков хозяйка не предложила.
- Ты пожалел бедную вдову? Или тебе на самом деле - нравится?
- Скорее первое, но в той улице что-то есть, - сказал Серж .
- Вот здесь все работы Жанны, - женщина принесла большую самодельную папку для рисунков, которую когда-то изготовил Луи .
- И сколько всего ?
- Две тысячи и слово, что ты не перепродаж, а сохранишь это в память о моей дочери, - теперь женщина пристально заглянула в глаза молодому архитектору .
- Не знаю почему, но пусть так и будет. Тогда я уже дома посмотрю все, чтобы не отбирать у вас времени .
- Она постоянно твердила о каких-то двух башнях, которые должны были танцевать, на рисунках их нет, как и нет моей Жанны. Я загубила и ее мечту, и ее жизнь. Теперь иди. Деньги поставь на стол. Если всех при себе не имеешь - то принесешь через неделю или через месяц . Я тебе верю.
***
Почти неделю Серж разбирал эскизы, что купил в провинциальном городке. Взгляды на некоторые работы были чисто мужские и кардинально противоположные, хотя на зарисовках уже реальные дома из разных городов и пропущены через призму девичьих взглядов.
Некоторые работы он отложил отдельно, потому, что у них был общий один крючок. В одних он стоял в левом верхнем углу, а в некоторых из оборотной стороны. Скорее, это не готовые работы, а эскизы - изображенные в цвете. Цвета преимущественно холодные .
Когда будущий архитектор сообразил, то решил перефотографировать эскизы и вернуть их хозяйке, в Аблис.
Мало кто сейчас понимает, - что такое слайды. Это картины на пленке, которые можно показывать на большой экран, - нечто, вроде домашнего кинотеатра. Серж понимал, что крючки на эскизах - точка соединения, поэтому и фотографировал на позитивную фотопленку широкого формата.
***
Аблис утопал от трехдневных ливней и напоминал Венецию. Ноги Сержа намокли уже через несколько минут продвижения по улице городка. Он сразу же направился к дому женщины с базара . Вот и спасательный подъезд. Стук в дверь. Тишина, которая воцарилась после стука по входной двери, позволила прислушиваться к монотонной песни дождя, которой играл ветер, добавляя в ее монотонность акценты движения.
 Неужели спит? - подумал юноша. «Да ну не просто я так вымок», - нужно было отдать работы. Они теперь были не в папке, а скрученные в трубку и поставлены в тубус, - пенал, которым пользуются архитекторы, для транспортировки своих чертежей.
- Ее вчера скорая забрала, - прозвучало сразу после тягучего скрипа из дверей позади Сержа .
Юноша повернулся. Человеческий голос звучал от большой, старой черепахи. На плечах пожилой женщины было такой же давности одеяло цвета нынешней погоды. Повеяло сыростью, которая была еще больше, чем на улице.
- На какой улице находится госпиталь ? - спросил архитектор.
- Она может уже быть в морге, - медленно и с хрипотцой ответила черепаха .
Обратно на станцию . Там Серж видел таксистов.

***
Серж сидел на стульчике возле чужой ему женщины и ждал, когда она проснется. Ему хотелось много ей сказать о ее гениальной дочери. Еще больше ему хотелось услышать о ней от того человека, который прожил около нее свою жизнь. Какие-то странные ощущения наполняли его всего. А еще его самого начинало лихорадить от простуды.
В палату зашла медсестра.
- Когда она проснется? - спросил Серж у девочки в белом халате. Блондинка . Скорее «жолтявка». Волосы медсестры было золотисто - желтыми. А глаза - зеленые.
-  Примерно, через час. - Сделать вам чаю?
- Было бы не плохо, а то уже зуб на зуб попадает.
- Пойдёмте со мной, к нам в ординаторскую.
За чашкой чая с парацетамолом Серж узнал, что от истощения женщина упала у своей двери и пролежала до утра на бетоне. Только когда утром соседи шли на работу, то вызвали скорую.
- Возможно она уже проснулась? - Примерно через минут сорок спросил юноша у медсестры.
- Подождите, сейчас проверим, - желтоволосая пошла в палату.
Две минуты Серж рассматривал пустую ординаторскую.
- Я рассказала Арин, что у нее посетитель из Парижа, - сказала собеседница с зелеными глазами, как только открыла дверь. - Можете зайти к ней в палату.
***

- Рад вас видеть. И счастлив, что могу рассчитаться и, не только. Я возвращаю работы вашей Жанны. Я их скопировал на фотопозитивы. Даю слово, что не отдам в тираж, - забормотал юноша, как на первом свидании.
- Нет мне прощения. Работы можешь печатать, только чтобы с подписями, чтобы со временем памятник ей красивый поставить. Она любила архитектуру. Жанет Бассе - так написано на табличке на могиле. Здесь на кладбище. Если тебе понравились какие-то из ее работ - то доведи хотя бы одно из ее мечтаний до конца, - женщина, носившая имя Арин сделала паузу, - она бы и как девушка тебе понравилась.
- Там в моей сумке - ключи. Переночуешь у меня, а завтра договорим, хорошо. Адрес ты запомнил?
- Думаю, что справлюсь.
- Ужин приготовишь сам.
Покинув палату Серж предложил медсестре оплату за помощь Арин и лечения.

На следующее утро юноша был уже опять у мамы Жанны .
- Как спалось? Сны были цветные?
- Спасибо. Мне уже лучше. После осмотра, наверное поедем домой вместе.
***
- Одну из таких с крючком я уничтожила ... нечем было разжечь, а я думала, что те, похожие на вьетнамские шляпы треугольники - не важны. Но они стоят у меня перед глазами. Принесите мне лист и карандаш и я зарисую, как они выглядели.
Пока Серж ходил в канцтоваров, Арин вспомнила один из вечеров когда была цирковое представление. В ложе был богатый эмигрант - вьетнамец с двумя детьми. В антракте вьетнамцы - дети взявшись за руки танцевали , вернее скакали . По их улыбках было видно, что брат с сестрой очень любили друг друга. Арин почувствовала мурашками по спине, что за странным танцем наблюдав ещё кто-то. Жанна с завистью смотрела на то, как хорошо им вместе, а она - всегда одна. Еще с тех пор мама с дочкой запомнили как называются такие шляпы - «Non la».
- Вот я взял пять листов ватмана и пачку простых карандашей. Сейчас одного подготовим к работе, - архитектор стал заострять деревянного стругалкой, которую так же предусмотрительно купил.
- Хватит и одного. Пока я буду зарисовывать воспоминание - сделайте пожалуйста чаю, до тех круассанов, что пахнут из бумажного пакета, - повелительно, но тихо сказала пожилая женщина, а когда Серж был уже на кухне, то добавила: «Воду лучше принести с уличного колодца»!
Чай был  с немнжко посторонним привкусом сырости, но круассаны с вишневым джемом перебивали эту погрешность в процессе. Джем также выполнял функцию сахара.
При рассмотрении нарисованного Арин рассказала эпизод из воспоминаний о вьетнамских детях.
- Другие работы, что у меня купили - я уже их хорошенько не помню. Алкоголь совершенно вымыл мою память. Совсем скоро я забуду, как нужно дышать и, отправлюсь искать мою Жанну, хотя, скорей всего, что я для нее не сделала, я не окажусь в одном с нею месте.
- Многие хотели бы ускорить выход из этой жизни, но не всем это по силам, - философски сказал молодой человек.
- Мне недолго осталось и я этому безмерно рада, сказала женщина с закрытыми глазами.
- А можно я у Вас поработаю немного, и присмотрю за Вами.
- Хорошо. Я тебе расскажу все, что успею вспомнить о своей дочери, возможно тебе это поможет, а возможно еще и мне, - Арин допила чай с чашки и взяла между пальцев карандаш.
Руки, в частности ладони и пальцы женщины не могли не привлечь внимание. Они были нежными и не по женски сильные. Такие бывают только у спортсменок. Хотя физические нагрузки для Арин были уже далеко позади, на ее руках это мало отразилось.
Серж вышел из крепости циркачки и отправился путешествовать искривленными улочками провинциального Аблису .
Им обоим нужно было побыть наедине .
***
Еще месяц прожила Арин после приезда из больницы. Хотя по возрасту до сотни лет - ей было еще далеко, можно сказать, что ещё очень далеко, - но силы покинули ее тело. Смерть была для нее подругой, которую она ждала, как ждут встречи друзья детства, после долгих лет разлуки.
Серж после похорон отправился в Париж, подводить к одному знаменателю все, что ему досталось и по эскизах и устных рассказов от женщин, которые до недавнего времени были ему совершенно чужы, но которые перевернули все его последующую жизнь.
Когда могилу Арин накрыли живые цветы и венки - Серж начал бродить кладбищем. Он хотел найти могилу Жанны. Он раньше как-то не решался ни искать сам, ни расспрашивать об этом у ее мамы, а она, в свою очередь, тоже не поднимала эту тему, как будто это было какое-то табу.
Вот и металлическая табличка на таком же металлическом кресте, к которым ржавчина уже давно приехала погостить. Но ей, дрянной, что собой уничтожает все металлическое, так понравилось над Жанной, что и метлой ее не выгонишь из гостей. Будто и не гостем она пришла сначала, а хозяйкой.
Так вот почему Арин не разговаривала на тему могилы. Ей было стыдно, что она в ужасном состоянии.
***
Работая c позитивами, перкладывая их порядок по несколько раз - Сержу удалось увидеть одну из грез Жанны. Танцующие башни. Похожие на детей - вьетнамцы в национальных «шляпах», держащихся за руки. Рисунки как «3D» фигура с сечениями. Чего не хватало - так это размеров. Это были всего навсего эскизы девушки без никакого образования. Но в мире такого еще не было. Добавив сон о перевернутом растении на одной ноге - Сержа осенило: Перевернутая башня Эйфеля. Теперь - Жанны и Сержа. Две ноги превратятся в танцующих вьетнамцев, а две другие, которых не было в эскизах Жанны - будут собственно Жанной и Сержем.
***
Почти три года Серж не выходил из дома и не отвлекался на что-то другое, кроме обучения и работы над танцующими башнями. Основа (нога) - должно быть в земле, а, следовательно, нужно было продумать, что именно должно охранять башню от ржавчины? А еще - почему экскурсии под землю должны заманивать?
Там вам и подземный элитный никрополь, за стеклом; бассейны с родниковой водой; склады для вина; бомбоубежище и многое другое ещё было заавансовано.
Размеры были несколько изменены, но пропорции выдержаны с учетом эскизов Жанны и уже существующей «Железной Леди».
***
Открытие началось с перезахоронения. Двадцать метров на Запад и четырнадцать севернее осевого центра всего сооружения был совершен склеп на два захоронения . В одну нишу вместе с землей были перезахоронены останки тела Жаннет Бассе в другую будет похоронен тот, кто не пожалел средств на такой шедевр. И это будет глубочайшая башня, переплюнуть проект которой уже никто никогда не посмеет.
О дне открытия будут помнить в будущем. Но в прошлом о точном дне открытия Танцующей башни знать не обязательно.

P.S. Эскизы Жанны и все другие документы, включая этот рассказ, будут размещены в музее, который в свою очередь будет в зале, где башни держатся друг друга, придерживая изогнутые спины.

Поет ХХ сторіччя 29.12.13-18.02.14 с.Гірка Полонка, м.Варшава.