Вони десь тут

Вони десь поряд.               
Нишпорять в пітьмі.
Шепочуть скрізь
Магнітними полями.
Тієї ночі так
Наснилися мені,
Що сонним криком
Потягло до мами.
Спочатку - жінка
З зірки Бетельгейзе.
Чарівна, гарна –
Просто диво у ві сні.
А очі – променисті
І глибокі, наче гейзер,
Тепло і ласка їх
Дісталися мені.
Тарілка над сосновим
Бором покружляла,
Зависла на коротку мить.
Неначе жіночка чекала
І  в мозку позаземному
Рішала – летіть мені
У їхній світ,
Чи не летіть?
Сказати наче
Щось хотіла,
Та не встигла.
Важливе щось.
Не зрозумів, бо спав.
Та хірургічне
Простирадло біле,
Раптом затьмарило
Нічний екран.
Я похапцем його згортаю.
Спішу, бо знову
Наче хтось летить.
І простирадло те
Подалі я ховаю.
Настала прокидання
Моторошна мить.
…Поганий сон,
Таке так просто
Не присниться.
Щось буде зле
Або ж мені,
Або ж комусь.
Хтось витягнув
Краплену карту…
Тільки
На восьмий день,
Я дізнаюсь -
Вона в ту ніч
Померла від інфаркту…
Вагаюсь, мучусь,
Що я винен.
Аби не сон той,
Все було б не так.
Вона на раннім
Небі темно-синім
Маленькою зорею
Залишилась у віках.