я скоро все забуду.
атож - назавжди втрачу.
листи спалю, вітрила зміню на залізниці.
та поки я молюся
-морям-
усі ще бачать
прощальні 18 в розширених зіницях.
студена і безжальна змиває геть чорнила,
а в літери на шкірі в*їдається солона.
я, як і ти, пишу - мені б не відчинили
і образ мій - що краще! - не вклали б до ікони.
у нас єдина доля. у нас - близнята-душі.
я теж піду за борт
/в останню мить покину/.
я ту ж давала клятву - її ніщо не зрушить.
хоча в легкі 16 всі клятви є крихкими.
я сліпо йтиму світом за серцем (теж незрячим),
згрібатиму піски й шукатиму лілеї.
і спрагою укрита, немов рядном гарячим,
між сонць і сателітів вбачатиму одне я:
як зорі б*ються в хвилі - янтарні і порожні.
я кидаюсь за ними на свято коронацій -
та хвилі в*язнуть, тверднуть. ще час є, ще не можна...
мій п*яний корабель затоне в 19.
drunken boat - передчуття
© Copyright: Долька Полыневая, 2014
Свидетельство о публикации №114021708689
Свидетельство о публикации №114021708689
Рецензии