Що буде завтра?

Що буде завтра? Такий, як завжди, день?
Пройдеш повз, ковзнеш лінивим поглядом
Ти не чутимеш присвячених тобі пісень
Не знатимеш, як страх їсть мене поїдом
Тобі скоріш за все, буде все рівно де я
І все одно, що котру ніч уже не сплю
Мені боляче, і від тебе нема панацеї
Та якщо попереду щастя, я потерплю
Я звикла шукати тебе серед сірого натовпу
Не дивлячись в очі, шепотіти тобі «кохаю»
Я посміхаюсь, коли так хочеться плакати
Не хочу здаватись слабкою в очах свого Раю
Не в змозі сказати те, що так рветься назовні
Проте все частіше, складаючи руки до неба
Шепочу тобі молитву, просту і безмовну
Відчуваю, що ти – це все що насправді треба
Все частіше складаю тобі не потрібні вірші
Бережу у пам’яті кожну хвилюючу мить
А вночі молю всіх відомих Богів серед тиші
«Бережіть його, будь-що, завжди бережіть»
Не люблю людей, і допомоги від них не чекаю
Не люблю співчуття, і в очах його не знайду
Я посміхаюсь, хоч і щастя без тебе не знаю
Егоїстка, та до тебе наосліп дорогу знайду
Колись, проходячи повз, заглянь мені в очі
Твої світло-сірі і мої карі – жадана мить
Я ж не іграшка, типу тетріс чи тамагочі
Серце ще б’ється і до сказу тобою болить
Не хочу тримати тебе, як приватну власність
Ти вільний завжди, хоч і настільки потрібен
Попри весь біль,знай, я бажатиму тобі щастя
І завжди, у будь-яку мить життя, в тебе вірю
Говорити з тобою,чути твій голос годинами
Відчувати тепло твоїх рук на моїх долонях
Обіймати тебе, щиро, як маленька дитина
Попри всі проблеми йти завжди з тобою поряд
У шумі ,дозволь почути про що мовчиш ти
Поговори зі мною, я ж бо тільки цього і чекаю
Найбільше у світі боюсь одного дня не знайти
Тебе серед натовпу. Бо без тебе й мене немає.