Лiжко

Кімната... в середині пусто
На підвіконні розлита вода
Фіалки, що ввечері квіли густо
Умерли.  Немає сліда.

Як баржа, морем побита,
В кутку старе ліжко стоїть.
Наївне, бо думать охоче,
Що хтось ще захоче на ньому сидіть.

Крім нього тут більше нікого
І ліжку набридло дарма
Стояти в кутку і терпіти
Бо вічність завжди набрида.

Як завжди прийшов і зняв одяг
Ні підвіконня маску поклав
Полив вмерлі фіалки
І мріяти палко почав.

І так кожен день, щохвилини:
Вода, підвіконня, мертві цвіти.
Не хоче, не може збагнути
Ти помреш тут, треба далі іти.

Все по колу: прийшов, полив квіти,
Старе ліжко... йому набрида
Во тхне як забута домівка
Безсоромно покинута й дотла гнила.

Прийшов якось звідкись
Додому -  треба квіти полить
Аліжкко побите й збагнуте
В трусі і скорботі лежить.

Зібрав і спалив доки попіл,
Горівши завзято співав.
Про жизнь і душевний спокій
Який смертью своєй дарував.

Він викинув квіти, і нові поставив
Житло невелике придбав
І ліжко нове — новий спокій
І траур новий, тільки добрий фінал.