зимовий
я не вірю власним очам
переді мною
зима неприховано
струшує з себе одвічний сніжний тягар
натягує сухожилля дерев
бавиться пальчиками
снігових королев
ти не віриш собі
ти ховаєш за комір лице
небо справді втонуло в багряно-тьмяній крові
небо знову тікає за обрій
небо швидко кудись
пливе
шрамами-знаками впоперек вишиті руки
вмиваються снігом
живляться інеєм
хочуть заснути
в них
прагнуть пірнути
вглиб
поки вітер куйовдить тишу
поки мороз зі шкірою грається
гей, ви, загублені
оберніться
позаду зима посміхається
Свидетельство о публикации №114021608129