Л. Костенко, Мой первый стих, пер. с укр

Мой первый стих написан был в окопе,
на взрывом покорёженной стене,
когда сгубили звёзды в гороскопе
то детство, что убито на войне.

И тёк пожар, как из вулкана лава,
и поседели в кратерах сады.
Захлёбывалась наша переправа
от страшной смеси пламени – воды.

Был белый свет не белый – чёрно-четкий
И ночь огонь оспорила у дня.
И тот окопчик –
              стал подводной лодкой
средь моря дыма, ужаса, огня.

И не был свет ни зайчиком, ни волком –
был мир в крови, обуглена заря!
И выводила я кривым осколком
большие буквы, список с букваря.

Ах, мне играть бы в прятки или в классы,
со сказками вести мне разговор.
А я стихи писала про фугасы,
и даже смерть видала я в упор.

О, эта боль недетских впечатлений,
какой рубец на сердце малыша!
Сказать стихом – не хватит вдохновений,
Иль онемеет в ужасе душа?!

Душа в словах, – как море в перископе,
И память жжёт, – как уголь в голове…
Мой первый стих написан был в окопе.
И напечатан прямо на земле.


Ліна Костенко

 Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите не війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум'я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик –
як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О, перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах – як море в перископі,
І спомин той – як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.