Д i д

Дід  по  батькові  -  Андрій,
Чув,  але  не  бачив,
В  п’ятьох  дітях  його  слід
Й  чотирьох  я  значив.
Трифоном - по  мамі  звався,
Ну,  це  -  чолов’яга!
В імперіалістичну  воював,
Після  був  в  ватагах.
Більшовицький  багатир,
Скрізь,  де  посилали,
Навіть  у  голодомор
Комуну  будував  він.
Сам  стріляв,  його  стріляли,
Та  зумів  же  вижить,
Куди  скажуть,  чи  послали-
Скрізь  на  совість  служить.
Був  малим  та  мало  знав
Та  все  ж  пам’ятаю
Як  з  евакуації  вертав  він
До  рідного  краю.
Колгосп  і  цукрозавод -
Скрізь  одна  розруха,
Тут  він  діяв,  і  народ 
Знов  ставив  на  вуха.
Потім  сліпота  і  неміч,
Пенсія  нікчемна,
Де  не  ступиш - треба  поміч,
Бо  людина  темна.
То  на  очі  він  став  темним,
Хоч  й  велика  вада,
Жив  завжди  життям  буремним,
Виписував  «Правду».
У  президію  на  зборах
За  руку  водили,
На  комуняк  наводив  шорох,
З  трибуни  громив  їх.
Мав  друга – ворога  сусіда,
Дідом  Марком  звали,
Непримиренні  в  бесідах -
Під  тинком  кричали.
Обом  їм  читав  газети
«Известия»  і  «Правду»,
Після  підставляв  кашкета
За  труд – в  нагороду.
То  ж  спасибі  їм  по - свойські
За  науку  славну,
Хоч  в  нас  з  п’ятого  російська,
А  я  в  другім  знав  вже.
Діда з  прапором    ховали
У  п’ятдесят  четвертім,
Пам’ятаю,  що  стріляли,
Тепер  вже  над  мертвим.
В  колгоспі  мама  працювала-
Бідність  та  нестатки,
Люди  тяжко  проклинали
Маму  разом  з  батьком.
Троє  сиріток  голодних
Й  батька  гріх  великий,
Став  в  нещастя  і  недолю
Їй  й  маленьким  дітям.
За  що,  Боже,  ти  караєш
Вдів  й  дітей  невинних?
Ти  всесильний,  усе  знаєш,
Свою  волю  чиниш.
      15.02. 2014р., Київ