Вже давно не стріляють... забулись Афган і тривога,
Залишається крила лелечі просити у Бога,
Щоб могла я до тебе у гори холодні злітати,
Щоб сосни Гімалайської гілочку ніжну зламати.
А у нас на Вкраїні розквітла калина весною,
Я сумую одна, мов вербичка ота над водою.
Скільки доля недобра мені бідній крила ламала,
Та із серцем розбитим у горі слабкою не стала.
Я не скаржусь на долю, бо знаю, що не допоможе.
Подаруй хоч хвилиночку щастя, ласкавий мій Боже!
В край далекий всім серцем щоденно до милого лину,
Дай побачити любого в зустрічі рідку хвилину.
Відцвітає життя, мов калини цвіт в'яне весною.
Залишаюся знову одна наодинці з журбою.
І доводиться дітям-онукам крізь сльози всміхатись,
Що зустрінемось за життєкраєм... на це сподіватись.
Вже давно не стрiляють
© Copyright: Вера Кухарук, 2014
Свидетельство о публикации №114021505473
Свидетельство о публикации №114021505473
Рецензии
Запрошую
http://www.stihi.ru/2014/07/03/10191
З повагою,
Виталий Карпов 03.07.2014 23:45 • Заявить о нарушении
http://www.stihi.ru/2014/07/03/10191
З повагою,
Виталий Карпов 03.07.2014 23:45 • Заявить о нарушении
Виталий, благодарю Вас! Понравился перевод. Творческих успехов!
Вера Кухарук 05.07.2014 01:03 Заявить о нарушении
Вера Кухарук 05.07.2014 01:03 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.