Збентежена душа у мареві розмаю
Де квіти-пелюстки закохані у край,
Де небо голубе шепоче їм кохаю
І засіває зорями увесь свій небокрай…
Де вітерець співає ласкаву колискову
Збентеженій душі, щоб відпочила там,
У тім краю, де Ангели ведуть свою розмову
В небесній благодаті й допомагають нам,
Де море котить хвилі, ласкаве і безкрає
І на долонях носить всілякі кораблі,
І понад цим простором душа завжди співає,
Їй хочеться злетіти подалі від землі…
Збентеженій душі потрібен відпочинок,
Нехай її цілує проміння золоте…
Нехай собі літає серед легких хмаринок,
Щоб почуття наповнило велике і святе.
Збентежена душа...
© Copyright: Вера Цебряк, 2014
Свидетельство о публикации №114021409733
Свидетельство о публикации №114021409733
Рецензии