Колись,я таки
Подарую вогнищу свої вірші
Про твої сині очі,
Посмішку,яка чарує.
Несила більше
Їх тримати у душі,
Бо без краплини жалості,
Вони мене катують.
Занадто боляче
Копатись у собі.
Набридло
Увесь час чогось чекати.
Життя застрягло
На одному рівні
…на нулі…
Відтоді,як дозволила собі
Я покохати…
Тепер,нехай хоч серед літа
Б’ють морози.
Нехай зникають з мап
Материки,країни.
Нехай з очей повзуть
Зрадливі сльози.
Я не дозволю собі
Стати на коліна.
І палатимуть
Яскравим полум’ям
Мої стражденні вірші.
І час назад уже не повернути.
Серед нічної,
Кромішньої тиші..
Я все так само
Намагатимусь тебе забути.
І хоч тебе немає,
Та й не буде поруч..
Ти все одно в мені…
У грудях…десь ліворуч…
І хоч ніколи і не був
ти поруч
Ти завжди жив в мені..
у грудях...десь ліворуч.
***
© Copyright: Черновик Обезумевшей, 2014
Свидетельство о публикации №114021408069
Свидетельство о публикации №114021408069
Рецензии