Романтика буд вництва

Невтомно клали ми цеглину,
Як обкладали хату,
Ще й кожну бачили шпарину,
У діри пхали вату.
Так довго до цього я мріяв,
Щоб ночі нам були тепліші,
Щоб вітер у діри не віяв
І ми засинали скоріше.
У спеку складали цеглини,
Всі збоку роззявили рота,
Піском нам вантажна машина
Ледь-ледь не зламала ворота.
Не можу калитку відкрити,
Вантажна машина ще суне,
Піском, мабуть, хоче зробити
В подвір’ї єгипетські дюни.
Те сонце піднялось високо,
Ох де ж ті місця прохолодні,
Хоч сонце засліплює око,
Та ллємо ми розчин у бодні.
Ох сонечко, щось ти недобре,
Не має тепло твоє меж,
Коли вже, нарешті, за обрій
Нам всім ти на радість зайдеш?
Та сонце таке неслухняне,
І смалить, і палить в обід,
Вмиваюся швидко під краном,
Бо з лоба вже котиться піт.
Несемо всі відра з цементом,
Підвівшись з запилених лав,
У ці пречудові моменти
В травицю я ледве не впав.
Вже скоро омріяний вечір,
Про це думав я не один,
Заносимо в хату ми речі,
Коли позлізали з драбин.
Охоплює нас прохолода
В квадратах відкритих вікон,
У ліжко лягти-насолода,
Всю ніченьку бачити сон.
Немов провалився в безодню,
Та довго ще снились мені
Наповнені розчином бодні,
І відра з камінням тяжкі.
Прокинемось рано-раненько,
Годин десь, напевно, у п’ять,
Корита будемо швиденько
Цементом усі наповнять.
У вересні спати тепліше
В обкладеній хаті буде,
Застуда і нежить скоріше
Із горла і носа піде.
За це міцно руки вам тисну,
Усім, з ким я разом страждав,
Хоч сонце у небі ще висло,
Та впевнено дім мурував!