Серебрiя

В нашім краї,
На Поділлі,
В буйній зелені - село.
Під горою,
На відсонні
Примостилося воно.

Там, де Дністер
Котить хвилі,
Мов суцільне серебро,
В нього й назва,
Ніби з срібла, -
Серебрія звуть його.

В нім піввіку
Свого віку
Недаремно я провів.
Там трудився
Рік від року,
Поки згодом посивів.

І нітрохи не шкодую
За тим часом, що минув.
Усе поле
Сходив пішки,
Щастя праці там збагнув.

Та найбільше,
Що навіки
Мені в серці залягло:
Його люди,
Добрі, щирі,
Такі ж гарні, як село.

Ну, а що вже
Працьовиті, -
Не зрівняти їх ні з ким.
Рік від року
Щедро родить
Їм багатий хлібний клин.

Врожаями,               
Мов гаями,
Кукурудзи ліс шумить,
І на грудях
У Попова
Золота Зоря горить.

Там трудилась
Шостаківська,
Потім - Зіна Юсипець.
Їх за приклад
Всі довкола
Завжди брали за взірець.

Недарма
Про нього знають,
Про село, що на Дністрі.
Всім відоме
Воно здавна,
Бо там славні трударі.

Тож добра
Їм зичу завжди,
Щастя й радощів усім.
Працьовитим
Хліборобам,
Вік з якими я провів!