Классики тоже шутят... с украинского

ЩОСЬ НА ЗРАЗОК БАЛАДИ ,—
ЯК ВИЙШЛИ БУКВИ З-ПІД МОЄЇ ВЛАДИ (Ліна Костенко, https://www.facebook.com/pages/-/1380436192191454)


Було таке. Я мусила збрехать.
Не те, щоб як, — всього на півсторінки.
А букви раптом почали зітхать,
то та, то та тікать навперемінки.
Приміром, так. Беру я те перо.
І той папір. Писати хочу слово.
А буква «П», печальна, як П'єро,
— Пробачте, — каже,— я тут випадково.
Примхливе «Р», перлина парижан,
зробило враз акробатичний номер.
Кружляло «Ж», жахливе, мов кажан,
а «Ц» і «Ч» присіли, наче гноми.
Сичало «С», мов кобра на хвості.
Шкварчало «Ш», і «Ф» взялося в боки.
І вірне «К» уперше у житті
Зробило вбік категоричні кроки.
Стогнало «Н», пручалась буква «Ю»,
кусалось «Є», і «Т» кричало: Тату! —
Сказало «Л»: «На цьому я стою!» —
ну, тобто прямо з Лютера цитату.
Слухняне «А» було вже на мазі,
приготувалось заспівати соло,
перекрутилось на одній нозі,
неначе циркуль,— і замкнулось в коло.
Котився перстень літерою «О»,
його згубив мізинний палець змісту.
Тоді взяла я знову те перо.
Як і належить доброму стилісту,—
так-сяк стулила букви у строфу,
з тих, що були, по кілька варіацій.
І вийшло : м-м-м...н-н-н...брр...ффу!
Це швидше так, набір алітерацій.
Та це ж не все. А що було за тим?
Поки таку звела я огорожу,
то буква «Я» чкурнула через тин,
і досі ще знайти її не можу.

ЧТО-ТО БАЛЛАДЫ ВРОДЕ «НУ, КАК ЗДРАСТЕ!..»  -
О ТОМ, КАК  БУКВЫ ВЫШЛИ ИЗ-ПОД ВЛАСТИ… (вольный перевод П.Голубкова)

Было такое. Мне пришлось соврать.
Не то, чтоб много – с поллиста, наверно.
А буквы вдруг как начали играть,
То та, то та - бузить попеременно.

К примеру, так. Беру я то перо.
И лист беру. Писать желаю слово.
А буква «П», печально, как Пьеро,
- Простите, - вдруг, - я как-то не готова.

Каприза «Р», которой горд Париж,
Акробатический творила номер.
Кружилась «Ж», вертлявая, как мышь,
А «Ц» и «Ч» присели, точно гномы.

Сипела «С», как кобра без хвоста,
Шипела «Ш», и « Ф» вдруг «подбочилась».
«К» скромная - впервые – даже та
Категорически посторонилась.

Стонала «Н», сопротивлялась «Ю»,
Кусалась «Е», а «Т» - та крыла матом.
Сказала «Л»: « На этом я стою» -
Ну, то есть, прямо Лютера цитату.

Послушна «А» одна – ни «бе», ни «ге».
Готовясь соло петь, но встрепенулась,
Перекрутилась на одной ноге,
Как будто циркуль, - и кольцо замкнулось.

Колечко покатилось буквой «О»,
Что потерял мизинец трубочиста.
Тогда опять взялась я за перо.
Как и положено хорошему стилисту, -

Кой-как собрала буковки в строфу,
Из тех, что были, кучу вариаций.
И получилось : м -м-м ... н- н- н ... брр ... ффу !
Скорее так, набор аллитераций.

Это ж не всё. Буквально через миг,
Пока я ту ограду возводила,
Вдруг буква «Я» через ограду – прыг!
И до сих пор ее не находила...