Не вповні щастя випало мені.
Не від щедроти дарували квіти.
Не вповні заміж вийшла, зате – син,
Не вповні вірші пишу, зате – книжка.
І вірші не для слави, а у стіл
Пишу довгенько. Та яка різниця?
Пишу лише тоді, як гострий біль
Серпом протягне по моїх зіницях.
Поети підростають навкруги,
Є навіть загартованої проби.
А я плекаю, наче у багні,
Свої нелегкі та дурні хвороби.
Здається, небагато вже іти
До виднокола, що зове у далі.
Й мені здається, що неначе ти
Мене в тій далі довго виглядаєш.
Можливо, все це сон. А, може, й ні.
Чи все минеться, що в моїй уяві?
Й ще трохи сонце висвітить мені,
Й ще трохи за життя я потримаюсь?
Не вповнi
© Copyright: Вера Яковлева 5, 2014
Свидетельство о публикации №114021204232
Свидетельство о публикации №114021204232
Рецензии