Шлях свободи

Реве метіль, ховає стежки,
Обличчя мерзне і пече…
Не гріють навдяні одежки,
Життя хоч мляве, та тече…

Куди іти? Та все одначе!
І ноги – камінь нерухомий…
Я була сильна…може, наче…
Тепер дівчисько невідоме.

Понурення і погляд в землю,
Дух ледве дмухає з грудей,
Полонниця скарбного кремню,
Як нежива серед людей.

Немає відгуку на пісню…
Немає грошей на життя…
А без мистецтва, як без кисню,
Втрачає сенс моє буття.

Ніхто не прийде на допоміж,
Ідей новітніх не подасть…
Або ж підслуха в тебе поміж,
В три дороги комусь продасть.

І знову в серці порожнеча…
І спрага тягнеться в горлянку,
А я, як крихітка, малеча,
Продовжую свою гулянку.

Не можеш йти? Давай ще крок?!
Іще…іще.. і це вже шляхом…
Важка дорога до зірок,
Та ти здіймайсь над нею птахом.

Злетіть не можеш? Просто стій!
У напрямку своїх фантазій…
Із пилом про майстерність мрій,
Про побудованність гімназій…

Роби що можеш за часів,
Коли скрутні години в людства…
І продирайся між пластів
Жорстокості та словоблудства.

Тоді і промінь добрих справ,
Ім’я твоє в книжки запише,
І висвітлить усе, що дав,
Тай клопітливо все опише.

А поки важко – пам’ятай:
Твій шлях тому здається вірним!
Ніколи з нього не звертай,
Бо поки йдеш, ти будеш вільним!
10.02.14