Я не писала уж тебе давно...

                для Д.М.

Я не писала вже тобі давно...
Чому? Не знаю. Просто не писала...
Завісив сірим дощ рядном вікно...
А може просто слів не вистачало
Сказати: «Я люблю...»?
                Бо все одно
Ти знов заснеш в обіймах темноти
Настільки рідний... І такий далекий...
Думками рвала сірість на шматки!
Я сумуватиму, неначе той лелека
На чужині...
                Та ти мені прости
Той сум і навіть ту палку любов,
Яка дає мені натхнення жити!
Для мене ти – неначе в тілі кров,
Що зігріває... Дай мені любити.
Без слів. Без обіцянок.
                Знов і знов
Протягне день тонесенькі нитки
Поміж людей, зв’язавши дві долоні...
Я подихом зігрію крізь зими
Легеньку паморозь, що вкрила твої скроні...
Я просто жінка...
                І мені потрібен ти...

10.02.2014


Адаптированный перевод:

Я не писала уж тебе давно...
Как так? Не знаю. Просто не писала...
Задернул серой тюлью дождь окно...
А может просто слов мне не хватало
Сказать тебе: «Люблю ...»?
                Ведь все равно
Ты вновь уснешь в объятьях темноты
Такой родной... И все такой далекий...
А мысли рвали серость на куски!
Я будто аист в небесах высоких
Тоскую на чужбине...
                Ты прости
Мне ту тоску и даже ту любовь,
Любовь, что стала жизни вдохновеньем!
Ты для меня - как будто в теле кровь,
Что согревает... Дай мне те мгновенья.
Без слов. Без обещаний.
                Вновь и вновь
Натянет нити день средь тишины,
Соединив навеки две ладони...
Своим дыханием согрею средь зимы
Тот лёгкий иней на висках... И без ироний, -
Я просто женщина...
Мне очень нужен ты...