На завидки потужному життю
Скляна душа ішла впітьмі крізь терна
І знов тягнула руку почуттю
Хоч йшла до нього боса. Бо уперта
Їй важко було, тільки- но з колін
Але вона не раз спіткаючись вставала
Збирала крихке серце із руїн
Бо щастя цій душі не вистачало
І розуміючи, як тяжко зберегти
Первинну суть душі своїй скляної
Вона всміхаючись обрала: "далі йти"
Знайти для себе лати і опори
Душа вітала ранок, день і ніч
А зорі мерехтіли мендельсоном
Її надія не вгасала, ні
Виборювала щастя у закону
Доречно було б вам розповісти
Що все вдалося їй, життя вітало
Але ж скляній так важко було йти
Часи, роки — життя тепер замало
Все є у неї: лати і опора
І обіймає рідне почуття
Скажи-но, Боже, а нащо так довго?
Я закохалася в своє життя!
08.02.2014
Иллюстрация: худ. Анисифорова Светлана. ANIMA ( душа ) http://artnow.ru/ru/gallery/3/16527/picture/0/526118.html
Скляна душа
© Copyright: Эрика Маркон, 2014
Свидетельство о публикации №114020907020
Свидетельство о публикации №114020907020
Рецензии