Над срубом монастырского колодца... Из Лины Костен

***
Над срубом монастырского колодца
нависла осень гроздьями рябин.
Отсюда в дни духовного сиротства
монашки воду брали из глубин.

Ко мне во сне пришли их силуэты.
И профилей печаль – как зимний свет.
Чудной народ – художники, поэты,
им снится то, чего реально нет.

И всё им снится то, чего не будет.
Любой из них и мудрый, и дитя.
По серебристым тропкам амплитуды
являются причуды бытия.

И целый мир, и птичка-невеличка,
дымок тумана в пригоршнях долин,
и тот кувшинчик, и в яру криничка,
и грозди переспелые рябин…


Ліна Костенко

***
На цямру монастирської кринички
схилила осінь грона горобин.
Сюди колись приходили чернички,
блакитну воду брали із глибин.

Мені приснились їхні силуети.
Сама печаль, і профіль – як зима.
Чудний народ – художники й поети,
усе їм сниться те, чого нема.

Усе їм сниться те, чого й не буде.
І кожен з них і мудрий, і дитя.
По срібній ливні тої амплітуди
приходять дивні видива буття.

І цілий світ, і ось така дрібничка –
димок туману в пригорщах долин,
і кухлик той, і та в яру криничка, 
і обважнілі грона горобин…