***

Життя було чудовим, якщо я її не помічав.
Та коли вона все-таки ставала у мене перед обличчям,
я відчував, що слабкіший.
Я не хотів дивитись їй в очі,
а вона брала мене за волосся і сміялась прямо в лице.
Я її боявся.
Вона тільки знущалась з мене
і лиш іноді приносила задоволення.
Колись я міг лише мріяти про неї.
Ми часто брали плеєр і разом слухали мою улюблену музику
не зважаючи ні на кого.
Вона завжди перед сном розповідала мені про наше майбутнє.
Вона навчила мене малювати та привила любов до читання книг.
А коли мене кинув кожен із друзів, вона залишилась.
Вона сказала, що тепер завжди буде зі мною
що б не трапилось.
З цього часу я з кожним днем все більше і більше віддавав їй себе,
по крупицях.
Вона відібрала у мене сон
і носилась по кімнаті неначе божевільна,
доводячи до божевілля й мене.
З кожним днем вона змушувала ненавидіти її все більше і більше,
доки я не зрозумів, що ненавиджу себе.
І коли життя поруч із нею стало зовсім нестерпним, я дістав пістолет,
який вона мені подарувала.
Я досить довго збирався з силами, і коли вона увійшла в кімнату
я підійняв руку
і націлився на неї.
В грудях щось заболіло і стало важко дихати.
Я впав долілиць,
а вона не сказавши ні слова хлопнула дверима.
Самотність вбила мене перша. 
Тільки після цього я зрозумів чому вона казала що
буде зі мною до смерті.
Тепер же я був не потрібен навіть їй.